«Так хочеться пару кроків зробити самостійно»: мешканка Сколівщини просить допомоги на реабілітацію

реклама

«Моя проблема почалася із раннього дитинства. Мама розповідала, що в 9 місяців мені зробили прививку. Вона дала ускладнення, після неї у мене розвинулось запалення в головному мозку. Лікарі ж взялися лікувати ДЦП. Препарати, які приписали від цього страшного захворювання, підняли мені спастику. Тіло викручувало, я терпіла страшні болі, а от полегшення не було ніякого. Коли мені виповнилось 10 років, до Львова приїздило подружжя лікарів із Америки. Взяли мене тоді на обстеження і виявили, що насправді ніякого ДЦП я не мала. Після запалення мозку залишився шов, його можна було вилікувати за допомогою правильно підібраних препаратів. А от, те чим мене лікували від ДЦП, просто зробили з мене інваліда на все життя», – розповідає Ольга.

«Мені було трохи за 30, коли відчула, що щось зі мною не те. Біль просто так пронизував ноги, що вони підкошувались. Розповіла мамі. А та порадила більше рухатись, мовляв, засидиш проблему, потім взагалі не встанеш на ноги. Пам’ятаю кілька разів спустилась з другого на перший поверх у будинку, а потім просто впала. Виявляється багато рухатись було помилкою – в мене стерся клюшовий суглоб, – додає Ольга. – Далі була операція в Києві, але не дуже вдала. Мені поставили штучний суглоб, але встати на ноги я так і не змогла. По пояс у гіпсі мене відвезли на реабілітацію у Великий Любінь, там результату теж не було. А потім хтось порадив санаторій у Модричах. Там за три тижні я вже зуміла самостійно сісти. Це було дуже великим подвигом у моєму випадку».

«Збираю гроші хоча б на місяць перебування у цьому санаторії. Там доба коштує 5 тисяч гривень. Трохи відкладала з пенсії, трохи батьки із зарплати, родичі, близькі, по депутатах зверталися. На половину реабілітації зібрали. Ще треба 75 тисяч», – додає.