«Коли почалася війна, ми вирішили, що візьмемо дитину в родину, адже ми чули, що до нас евакуйовують цілі дитбудинки. Якось нам зателефонували і повідомили про двох старших братиків. Ми поїхали знайомитись і зрозуміли, що заберемо їх обох. Старших дітей не дуже спішать усиновлювати, тож ми розуміли, що хлопцям не світить родинне тепло. Чому ми взяли дитину з вадою обличчя? Бо добре розуміли, що Дмитрика з його вадою ніхто не візьме», – розповіла мама Мирослава.
