Живопис Тіберія Сільваші виходить за межі традиційної картини та простору. Митець створює твори, нашаровуючи колір за кольором олійну фарбу. Під монохромною поверхнею приховані інші відтінки й текстури, які формують внутрішню структуру роботи. Вони залишаються невидимими, проте відчутними для глядача.
До слова, Тіберій Сільваші народився 13 червня 1947 року у Мукачеві, Закарпатська область. Навчався у художника Золтана Баконі та у республіканській художній школі імені Т. Шевченка в Києві, а згодом — у Київському державному художньому інституті (нині НАОМА), де на другому курсі його відібрала на свій курс Тетяна Яблонська.
У 1978 році Сільваші опублікував маніфест хронореалізму, визначивши час як головний об’єкт дослідження в живописі. З того ж року він є членом Спілки художників України. Хоча митець захопився абстрактним мистецтвом, у радянські часи його «формалістичні» роботи не допускалися на офіційні виставки, тому він тимчасово працював в «андеграунді».
З 1988 по 1992 рік Сільваші був членом управління Спілки художників. На організованих ним пленерах сформувалася група, яка згодом стала ядром об’єднання «Живописний заповідник» (1991, Київ). Він також був одним із засновників мистецької групи «Паркомуна». Його роботи поєднують практичну та теоретичну складові, через що Сільваші відомий як «теоретик кольоропису».
Митець отримав численні нагороди, зокрема «Художник року» (1995) та стипендію муніципалітету Мюнхена. Був куратором міжнародних проєктів, серед яких «Ненаративність» (1996) та «Бієнале нефігуративного живопису» (1998). Його творчість експонувалася на близько 50 персональних виставках, а картини зберігаються у музеях та приватних колекціях Європи та США. З 2022 року Тіберій Сільваші є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.
