Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
У мініатюрі робив те, що Шептицький запроваджував у всій Церкві: ким був отець Михайло Зубрицький
04 Листопада, 20:01
logo-black

У мініатюрі робив те, що Шептицький запроваджував у всій Церкві: ким був отець Михайло Зубрицький

Його вважають засновником «усної історії» і частково «мікроісторії» як течій історичної науки. Він першим у світі вибрав об’єктом наукового зацікавлення життя і побут бойківських селян. До його праць звертались Іван Франко та Михайло Грушевський. Михайло Зубрицький – особлива постать в історії Львівщини. 

Наприкінці жовтня товариство «Бойківщина» влаштувало засідання світоглядно-ділового дискусійного клубу на тему «Михайло Зубрицький: капелан бойківського підприємництва». Доповідачами були отець Роман та Наталія Гром. Сьогодні отець Роман служить у тому ж селі, де 31 років провів Михайло Зубрицький. 

Місцем зустрічі став ресторан «Бойківська гостина», який належить голові товариства Андрію Німцю. Серед почесних гостей засідання – правнучка отця Зубрицького, історик Мар’яна Долинська.  LMN побувала на зустрічі та занотувала основні факти про отця Михайла.  

img_1772

Крізь терни до освіти

Михайло Зубрицький народився у 1856 році в маленькому гірському селі Кіндратові, де було всього лиш 40 хат. Ні дороги, ні шкіл, ні освічених людей тут не було. Не було навіть свого пароха – отець приїжджав з сусіднього села. На момент народження Михайлика батьки мали двох дорослих, вже одружених дітей, ще шість – померли немовлятами. Відповідно у батьків до маленького сина було особливе ставлення. 

«Він був балуваний, але не розбалуваний. Мав завжди домашню роботу – по шість і більше годин пас домашню худобу, овець. Його батька завжди боліло, що він не вмів підписуватись. Тому цей особистий біль сформував у нього прагнення дати синові освіту. Ну, звичайно, у нього були свої уявлення про освіту: Михайлик має навчитися писати, читати, рахувати, могти прочитати в місті назву вулиці, номер будинку і знайти адресу відповідну. Все, на цьому його освіта мала закінчитись», – розповіла Наталія Гром.   

Та навіть таку освіту на той час здобути було непросто. Спочатку батько запросив вчителя, який жив тиждень у них, тиждень у сусідів. Та за дві зими хлопці нічого не навчились. Тоді тато віддав сина до школи в Турку, домовився там зі своїми родичами, щоб Михайло у них жив. А через кілька тижнів навчання у тих родичів згоріла хата. 

«Він повертається додому і, здавалось би, всі обставини вказують, що освіта – це не для нього. Як по-простому кажуть, навіть Бог показує, що то, хлопе, не твоє, чого туди пхаєшся? Та на тім історія з освітою не завершилась. Коли Михайлику було 9 років, його сестра пішла на прощу до Кальварії, там вона зустріла свого родича, який був отцем. Той запросив Михайла до себе. На навчання довелось йти пішки три дні. Перед тим сусіди налякали хлопчика різними страшними оповідками про звичаї поляків та євреїв. Та попри це хлопець не побоявся йти в світи заради знань. Під час життя у свого дядька він зрозумів, що таке освіта. Після навчання тут вступив до Дрогобицької школи отців-василіян, потім в Дрогобицьку гімназію», – зазначила Наталія. 

ec214865-2f92-4ed6-81d7-4c74ba723d23

Культурний центр як далекоглядна мрія

Перше, з чого почав отець своє служіння у Мшанці, було створення хору. У церкві на той час співав тільки дяк, люди мали певні забобони щодо того, хто може це робити. 

«Забобонів на той час було дуже багато. Він як прийшов, почав дітей розпитувати про їх життя і виявив, що поганські поняття і переконання переважають християнські. Благовіщення, наприклад, за уявленням людей було святом, коли Бог поблагословив землю. Тож він взявся за катехизацію людей. Посеред церкви читав катехизм, читав щоденні молитви.  Спеціально для цього замовив зі Швейцарії Біблію з ілюстраціями. Пояснював щось, а потім відкривав ті ілюстрації, щоб люди наочно побачили, про що йдеться», – розповіла Наталія. 

Церква, в якій служив отець, була в плачевному стані. Тож в отця Зубрицького з’явилась мрія – побудувати нову. Це мала бути не просто церква, а своєрідний культурний центр – зі світлицями, залами для засідань.

«Це хороша ілюстрація для розуміння масштабів його мислення – він прийшов у маленьке село, а хотів створити там щось сучасне, класне, інтерактивне. Найкрутіше,  що могло бути на той час», – наголосила доповідачка. 

d88c8eb7-27f3-40f8-918e-b3d3599d831c
Нереалізований проєкт церкви для села Мшанець

Капелан бойківського підприємництва 

У 1904 році на парафію приїжджав декан. У своєму звіті він зауважив, що вся молодь дуже високо обізнана в науці катехитичній. Також високо оцінив задум збудувати нову церкву. Щоб це зробити, парафія заснувала своєрідний соціальний бізнес. Раніше люди купували свічки у євреїв в маленьких містечках.   Натомість Зубрицький запропонував напряму закуповувати свічки на Віденській фабриці і в церкві їх продавати, а дохід складати на ощадну книжку, а потім використати на будівництво. 

Люди дуже довго не хотіли цього сприймати, та згодом таки закупили 100 кг свічок. Як тільки розпродували – знову замовляли натомість. За 8 років вони зібрали 400 золотих римських. Це було приблизно як 4 річні зарплати священника.

«Головна проблема у цьому всьому була така, що люди не були відкриті до чогось нового – їх дуже дивувало коли хтось в селі робив щось нове. Це перешкода і в духовному зростанні – коли людина закостеніла, дуже важко її познайомити з чимось новим. Зубрицький працював над тим, аби люди були відкриті до змін. Він хотів, аби покращувався матеріальний стан людей. Отець багато працював над кооперативами, але більше навіть як астор. Основою кооперації є довіра. А вона може розвиватись лише там, де панують головні християнські чесноти», – зазначила Наталія. 

 

Зубрицький казав, що, на жаль, одним з моторів розвитку життя на селі була заздрість. Він багато працював, аби це викорінити. При Просвіті вони відкрили першу крамницю. Закуповували товари з Відня, наприклад, і тут продавали, а за дохід з цієї крамниці закуповували книги для тієї Просвіти. Купули навіть глобус. 

 

«Коли цей магазин відкрили, люди навчились користуватись вагою. Знизились ціни, бо на ринку виникла конкуренція. І, власне, щоб цей магазин нормально працював, потрібна була кооперація. Наприклад, яйця. Потрібно було, щоб люди, які мають їх в надлишку, здавали, а ті, хто не має – купували. Були люди, які все одно здавали ці яйця євреям. Була в людей психологія «Ой, а він на мені заробить». Зубрицький дуже хотів позбутись цього переконання і успішно працював над цим».  

Отець як громадський діяч

Отець Михайло Зубрицький як священник – це загадка дотепер, зазначив отець Роман Гром. Під час вивчення його служіння може виникнути просте питання – а нащо йому було і того, і того, і того. 

 

«Він, наприклад, бідкався про те, щоб в село доставили доброго бика, щоб потім була хороша корова. Він бідкався, коли селян обдурили на солі. Ми часто звикли розділяти душпастирську працю і громадську діяльність, а отець Михайло Зубрицький це не розділяв, мені здається, для нього це цілком органічно і нормально поєднувалось. В одному з листів він згадував, що болить йому за долю тих людей і за їхнє майбутнє. 

Він в мініатюрі робив те, що згодом митрополит Шептицький запроваджував для всією Церкви. Оці активності, оце прагнення поваги до людської гідності, прагнення до того, аби громада була самозарадною – це були ключові речі для нього. До речі, є навіть свідчення, що митрополит позитивно відгукувався про роботу отця Михайла Зубрицького», – зазначає отець Роман.  

Нагадаємо, раніше у Мшанці на вшанування пам’яті отця Михайла заснували фестиваль у дні його уродин. 

 

caf1f6f0-654b-4574-8eee-0046002f0eca
Святкування 166 Дня народження Михайла Зубрицького у Мшанці

Марія Оринчак

 

Схожі новини