«Коли ми торкаємося прекрасного, воно в нас залишається, – каже директор школи-інтернату Лілія Свистович. – У нас в холі завжди гамірно, діти бігають, галасують. А від учора, коли виставили експонати, запанувала незвична тиша, тиха радість. Діти задивляються на скульптури, фотографують, роздумують. Ви знаєте, і я вчора, коли вже йшла додому, зупинилася біля портрета Ісуса Христа, задивилася на його уста. Здалося, він щось промовляє до мене. Цілий вечір думала, що саме мені сказав Ісус. А нині зранку знову підійшла – і почула. Що саме, не хочу казати, – усміхається. – Нехай кожен почує своє.»