Унікальний “городоцький шов”: як небайдужі мешканці громади відновили давно забуту традицію вишивання

реклама

Сьогодні, 24 серпня, у День незалежності України ми маємо унікальну можливість замислитися над збереженням та відродженням наших традицій і культурної спадщини, які є невід’ємною частиною національної ідентичності. Кожен звичай, кожна обрядова дія, що передавалася з покоління в покоління, не лише формує культурний код народу, а й допомагає нам зрозуміти свої корені. Сьогодні, в епоху глобалізації та швидких змін, важливо повернутися до витоків, відновити і популяризувати ті традиції, що роблять нас особливими, адже вони є цінним спадком, який слід берегти для майбутніх поколінь.

У Городку, що на Львівщині, намагаються не тільки незабувати про свої традиції, а навпаки – відродити. У місті та в довколишніх селах поширена унікальна техніка вишивання, так званий “городоцький шов” або“городоцький стіб” з понад столітньою історією. Для нього притаманні нитки переважно червоного, а також чорного, білого, синього та жовтого кольорів.

Вишивка наділена символічними елементами: “драбинками”, “вужиками або кривулями”, “місячками”, “півмісячками”, “купочками”, “зубцюванням петлями”. У орнаментах закодовано знаки сонця, місяця, води – стихій, що підтримують життя на Землі. Від звичної всім вишивки хрестиком він відрізняється важкими петльованими швами, які не так просто повторити.

У липні 2024 року, за рішенням Міністерства культури та інформаційної політики України, техніка вишивки “городоцький шов” увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, що стало дуже важливим кроком на шляху до фіксації, збереження та передачі спадку наступним поколінням.

З 2021 року в Городку почав активно розвиватисямісцевий історико-краєзнавчий музей, де представлено близько двох десятків старовинних сорочок, вишитихгородоцьким швом, а також окремі фрагменти вишивки, на хустках, покривалах та серветках. LMN побувала там та дізналася в директорки музею Ганни Кузбит, як зародився шов, та як поширюють традицію зараз.

“Вперше два костюми з городоцьким швом булипредставлені на етнографічній виставці в Тернополі у 1887 році. Поширений він був в Городку та в довколишніх селах: Керниця, Черляни, Угри, Годвишня, Артищів, Дроздовичі та інших. Шов є дуже важкий, тому коли з’явилася техніка вишивання хрестиком, він на якийсь час він був забутий. Але, дякуючи нашій покійній Лесі Зінчак, яка навчила нас техніці городоцького шва, ми зараз його відроджуємо. Я бачу, що останнім часом багато людей зацікавилося. Ми започаткували при музеї гурток, де наразі є 10 вишивальниць. Майстер класи по вишиванню проводжу я”,- розповідає директорка музею.

Пані Ганна каже, щоб поповнити колекцію вони з командою самостійно ходили по хатах, стукали в двері до людей, які могли зберегти вишиванки і просили віддати до музею. Багато людей досі йдуть на зустріч і поповнюють експозицію. Зараз в музеї проводять майстер класи та екскурсії для гостей з усієї України.

Також вони хочуть запровадити у школах громади вже розроблену модульну програму за якою можна вчити дітей на уроках трудового навчання техніці городоцького шву.

Крім цього, за словами Ганни Кузбит, близько пів року тому Городоцький історико-краєзнавчий музей уклавугоду з відомим українським брендом одягу “Svarga”, які вже створили капсулу одягу, вишитого городоцьким швом.

“Цим ми привертаємо увагу громадськості до городоцького шва, нагадуємо, що своє треба берегти і воно важливе. Так як кожна оселя господині відрізняється від оселі іншої, так і цей шов – наша “візитівка”. Ми маємо відроджувати те, що було наше, те що забуте, те що берегли наші родичі колись. Тепер можна купити будь-яку сорочку, але, напевно, в першу чергу треба носити своє, те що носила мама і бабуся, адже воно оберігатиме. Мрію, коли весь Городок вийде на День незалежності в таких вишиванках!”, – наголошує Ганна Кузбит.