«Його відразу забрав паталогоанатом, і нам сказали не приїжджати. Хоч за правилами, дитину мали залишити в реанімації щонайменше на дві години. Ми примчали близько 22 год з поліцією, нас довго не хотіли впускати. Просила показати мені дитину, документи, викликати лікаря. Коли у той вечір ми таки забрали документи, купили труну і їхали по дитину – патологоанатом зачинив усе і поїхав додому, хоч мав працювати до 2 год ночі. В суботу я мала поховати дитину, але мені сина віддали аж у понеділок. При тому, що я двічі дзвонила та домовлялась, що ми приїдемо. Коли в понеділок я приїхала забрати тіло, то вжахнулась. Це гірше ніж гараж. Довкола бігають щурі. Дитина була не оброблена, замотана у жахливі шмати як для підлоги, а навколо суцільне звалище. Зі мною спілкувались матами. Коли я відмовилась від розтину, Ониськів злорадно сказав «дякую, що полегшили мені роботу», – розповідає Ірина Вдовичин.