«Він не жив для себе, а оточуючим себе роздавав»: у Львові попрощалися з ветераном АТО Іваном Маланичем

реклама

Сьогодні, 15 вересня, у Львові попрощалися із 45-річним ветераном АТО Іваном Маланичем. Він раптово помер напередодні. За попередніми даними, ймовірною причиною смерті став тромб. Поховали його на полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря.

Відспівували Героя у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Декілька тисяч львів’ян прийшли до церкви, аби попрощатися з покійним, покласти квіти. Також на похорон приїхали побратими з інших міст України.

241884177_258250726168880_1408540504016624468_n

241831984_4999268826756744_1642710464808710090_n

«Я Івана знав з раннього дитинства, можна сказати, з дитячого садочка. Ми тоді ще жили на Левандівці в одному будинку. Він був з простої сім’ї, завжди ріс хорошою, порядною та щирою людиною. Іван гарно підіймався по кар’єрі, але як тільки в 2014 році почалася війна, разом з братом пішов боронити край. На Іванові трималася вся родина. Він не жив для себе, він оточуючим себе роздавав. Я дякую Богові, що мав такого друга», – говорить перед прощанням з Героєм один зі священників храму.

241781558_4466238873438744_1940054762889768575_n

241840939_4723688404316529_631175859416813229_n-e1631606908484

Іван Маланич працював начальником пасажирського вагонного депо у Львові. Був братом-близнюком колишнього начальника Держекоінспекції у Львівській області Миколи Маланича. Вони разом пішли на війну добровольцями. Брали участь у боях за Щастя в складі 80-ї бригади та обороняли Луганську ТЕС.

«Господи, біда за бідою: ми познайомились з Іваном на Щасті – відважний снайпер, скромна і смілива людина!!! Справді, Господь чомусь забирає кращих…Царство небесне Івану Маланичу! Хай упокоїться душа твоя… Щирі співчуття усій великій родині…» – написав у Фейсбук відомий львівський журналіст Микола Савельєв.

Брати Маланичі раніше розповідали, як потрапили на війну.

«У лютому 2014 року ми пройшли у військкомат, надали свої дані. Відтоді чекали. У травні був час призову. Миколу викликали першого, бо був держслужбовцем. Я пішов з ним. У нас є ще брат Петро. Він – військовослужбовець, тому в АТО вже був з лютого. Він уже мав уявлення, що таке війна. Бо ми спочатку не розуміли, – пригадував Іван Маланич. – Коли їхали на Схід, командир сказав: «Це війна. Не всі повернуться додому». Добровольці почали відмовлятися. Ми з братом залишилися. Коли загинуло семеро людей, до нас прийшло усвідомлення. У селі Побєда був обстріл. Перше враження: петарди, а далі пішли смерчі. А ми не знали, що таке смерчі, ураган, град. Було важко, страшно. Але на війні завжди було щось таке, що гріло душу. Наприклад, дитячі малюночки».