Волонтери з Городка зняли та презентували історичний фільм про Миколу Лемика

реклама

23 травня у Львові відбулася прем’єра фільму «Лемик. Постріл в обороні мільйонів», знятого ГО «Апостольська Чота». Це історія, яка створювалась протягом чотирьох років у надзвичайно складних умовах — під час війни, з перервами, за участі акторів, які нині служать на фронті. Про зйомки, труднощі, волонтерську підтримку та шлях фільму до глядача LMM розповіли його творці — режисер отець Михайло Греділь та генеральна продюсерка Уляна Греділь.

Історична драма «Лемик» присвячена подіям, що сталися у Львові восени 1933 року. Головний герой — 18-річний студент Львівського університету і член ОУН Микола Лемик, який здійснив атентат на представника радянського консуляту, аби привернути увагу світу до штучного Голодомору в Україні.

«Поштовхом стало бажання повернути українцям їхню історичну пам’ять. Постать Миколи Лемика — надзвичайно символічна. Він був лише 18-річним юнаком, коли свідомо пожертвував собою заради того, щоб світ почув правду про Голодомор. Це не вигадка, не герой казки — це справжній український герой, якого роками замовчували. Його історія — це виклик байдужості та натхнення для нових поколінь», — розповідає отець Михайло Греділь.

Робота над стрічкою розпочалася ще 19 квітня 2021 року і тривала чотири роки — з довгими перервами. Основну частину вдалося зняти до початку повномасштабної війни.

«Повномасштабне вторгнення змусило нас призупинити зйомки на певний час. Частина акторів пішла на фронт, частина команди займалась волонтерством. Але попри це, ми повернулися до роботи і завершили стрічку. Потім постпродакшн, дозйомки, звуковий супровід і монтаж ще забрали багацько часу», — розповідає режисер.

Непересічною сторінкою виробництва став процес озвучки — його здійснювали актори, які нині воюють на фронті.

«Це було дуже емоційно. Дехто з акторів записував репліки у військовій формі, прибігши до нас просто зі служби на декілька хвилин. З актором, котрий виконував роль Степана Бандери, ми зустрілись у Бучі під час нашої волонтерської поїздки і прямо в автівці на диктофон записали його. Усі наші актори — це люди, котрі не просто грали ролі — вони проживали цю історію зсередини», — каже отець Михайло.

Фільм знімали у Львові, Городку, Нагуєвичах та навколишніх селах. Команда ретельно підбирала локації за старими фотографіями та архівними джерелами.

«Ми прагнули максимальної автентичності, тому знімали в музеях, у будинках з міжвоєнною архітектурою, парках, на вокзалі з ретро-вагонами. Часто підбирали локації за старими фотографіями і навіть архівними даними», — ділиться режисер.

Реквізит і костюми створювали власноруч або знаходили з допомогою небайдужих.

«Частину речей надавали музеї та реконструктори. Інше шили власноруч за історичними зразками. Також велику кількість речей нам давали люди, коли я виставляв прохання у соцмережах. Ми дуже уважно ставилися до деталей — ґудзик, крій, шрифт на листівці — усе має відповідати епосі», — зазначає отець Михайло.

Під час зйомок у Львові трапився інцидент: через використання радянської символіки на знімальному майданчику перехожі викликали поліцію.

«Ми пояснили, що це фільм, не агітація. Було напружено, але вдалося залагодити. Люди не завжди розуміють, що ми не прославляємо ворога, а відтворюємо історичну правду», — говорить генеральна продюсерка Уляна Греділь.

Фінансування фільму — приклад справжньої народної підтримки. Від держави команда отримала 200 тисяч гривень: по 100 тисяч від Львівської обласної військової адміністрації та Городоцької територіальної громади. Решту — через краудфандинг, допомогу українців та діаспори, підтримку підприємців.

У створенні фільму взяли участь понад 40 основних учасників, однак загалом до проєкту долучилися сотні людей: актори, оператори, художники-постановники, костюмери, історики, волонтери. Багато хто працював безкоштовно або за символічну подяку. І це, за словами отця Михайла, був спільний фронт — культурний і національний.

«Особливо хочеться розповісти про людей, котрі своєю жертовною, невтомною працею усі ці 4 роки творили цей фільм — художник-постановник Людмила Брудна, котра взяла на себе працю гримера, художника, костюмера, асистента, навіть бувало — фокуспулера, а також роль дублера, актора дубляжу та масовки. Оператор Ігор Ковалишин, котрий, взявши камеру, з самого початку був на усіх знімальних процесах, а після цього взяв на себе велику частину монтажу, навіть наповнюючи наш фільм комп’ютерними спецефектами. Головний актор Назар Бонящук, котрий вміло поєднував свою професійну діяльність у театрі Лесі Українки з нашими зйомками. Деколи доводилось ранком вибігати до нас, потім — до себе в театр і вечором знову на знімальний майданчик. Ну і наш головний продюсер — Уляна Греділь. Вона не тільки взяла на себе фінансову та бухгалтерську частину, але й їздила на зйомки, щоб запобігти кіноляпам та нестиковкам. Ось так, підтримуючи один одного, ми це зробили», — згадує режисер.

Після прем’єри у Львові творці планують покази в інших містах України. Запланований також телепоказ, а ще — спеціальні демонстрації для українських військових під час наступної волонтерської поїздки. Згодом стрічку буде викладено у вільному доступі онлайн.