«Спочатку не знав, що відбувається. Мені дзвонять сестри з-за кордону, дружина. Говорять про якесь викрадення, питають, чим я тут займаюся. Зайшов у фейсбук і мало не знепритомнів. У повідомлені про викрадання дитини – вказаний мій номер машини, – розповідає LMN Тарас Страшівський. – Ситуація виглядала інакше. Я їхав в село Сторона. Біля лісу дивлюсь, дитина йде, рюкзак тягне. Десь було біля 14-ї чи 15-ї години. Думаю, підвезу. Сам був малим, не раз доводилось пішки ходити через кілька сіл до школи. Автобуси також рідко їздили. Хотів добре діло зробити. Зупинився, кажу: “Сідай, підвезу”. Дитина відмовилась, подякувала, та й я собі поїхав. Де я знав, що з того таку проблему роздують».