«Витратив близько 100 тисяч гривень»: на Самбірщині  чоловік самотужки змайстрував карету

реклама

«Я ще в 1976 році, коли школу закінчував, зацікавився каретами, – каже Мар’ян. – Тоді машини не всі мали, і коли весілля було в людей, то брали в оренду автомобіль, платили великі гроші. Я тоді собі подумав, що краще за ті гроші взяти велику карету з кіньми, це набагато гарніше. В мене і предки були з графських родів, тому завжди цікавився таким. Здійснити мрію було несила, бо жив все життя в місті, працював. Коли померла мама, купив хату в селі і одразу взявся за справу».

«Інколи деталька, яка просто валялась під руками могла стати корисною. Я, насправді, шукав майстра, який би міг щось порадити, бо ніколи подібного не робив. Не знайшов, взявся до робити самостійно, – каже чоловік. – З самого початку я завів зошит, в якому записував витрати на карету. Кожен болтик, цвяшок – все писав. Коли в кінці підрахував – 100 тисяч гривень».

«Перша практика така була, – додає. – Купив зварювальний апарат і давай пробувати. З першого разу не вийшло, але по-трохи – все можливо. Навчився».

«Сусіди були б і не повірили, що сам зробив. Просто бачили, що кожен день сиджу, щось колупаю. Тільки мав вільну хвилинку, одразу біг до роботи. І так чотири з половиною роки.  День у день», – згадує Фурдичко.

«Завжди мене тягнуло щось власними руками зробити. Скільки курток, плать, штанів нашив – усіх не перелічити. Жінку вдягав у різне, цілу шафу мала одягу, який я шив, – сміється чоловік. – Зараз такого попиту вже немає, то хіба можу собі джинси звузити, які на мене великі».

«У мене немає ні брата, ні сина, щоб залишити їм  свою роботу. А щоб возити молодят, треба ще коней купити, а це дуже дорого. Та й доглядати за ними нікому. Єдиний вихід – продати карету, щоб хтось інший возив людей таким незвичним транспортом», – каже Мар’ян.