«Я ще відчуваю його обійми»: у Львові поховали професора та історика Ігоря Ходака

реклама

«Зважаючи на карантинні обмеження в Україні, просимо дотримуватися соціальної дистанції, обов’язково вдягнути маску і одноразові рукавички. Гроші, які Ви планували витратити на вінок чи квіти, родина просить перераховувати на фронт, на підтримку родинам наших поранених чи загиблих воїнів», – на своїй сторінці у Фейсбук написав ексміністр інфрастуктури України Володимир Омелян, колишній зять Ігоря Ходака.

«Я ще відчуваю його обійми, його руку у моїй руці, його поцілунок, його крик болю і муки від страшної невиліковної хвороби, коли втрачаєш віру у найсучаснішу медицину і найкращих спеціалістів… Відірвався шматок серця, раптом потемніло сонце, розверзлася земля під ногами, вивітрилися надії, все єство заповнили біль і розпач. Темна ніч, німа порожнеча і сум накрили нашу родину, – написала на своїй сторінці у Фейсбук донька Ігоря Ходака Соломія Омелян. – Останні слова Тата, звернені до нашого сина, а його внука Северина, який був поряд перед тяжкою операцією, після якої Тато вже не повернувся до нас, були: «Тримайся, Козаче!» Знаємо, що Тато мужньо тримався, був оптимістом і мрійником, хотів жити і боровся за це, як тільки міг, а ми з ним разом…Ні, він не здався, відійшовши. Він бореться далі за нас усіх, лише вже у інших вимірах…»

 

«Він був істориком по покликанню, освоював сучасні історичні школи, які були в науці. Ігор поєднував в собі добру здатність бути науковцем, який пізнавав та досліджував, й водночас прекрасним лектором та педагогом, який вмів свої знання поширювати та надавати іншим. Викладаючи у нас, в медичному університеті, пропонував створювати додаткові лекційні предмети, які на допомогу класичному курсу з історії давали змогу розширити її розуміння та пізнання. Він також долучався до наших наукових конференцій, які проводили моя та інші кафедри. Завжди був оригінальний у поданні матеріалу. Де би не був Ігор, там завжди вирував творчий спокій, було бажання заглянути десь дальше за горизонт, – розповідає LMN колега та товариш покійного Ігор Держко. – У нього завжди було вдохновення, таке яскраве бажання дізнатися істину! Навіть після довготривалої дискусії він міг вночі передзвонити та поспілкуватися до третьої години. Він уточнював свої аргументи, посилював концепцію».

«Я його запрошував до участі в конференції “Принцип гармонії природничих та гуманітарних наук”. Він ще тоді так ожив, сказав, що підготує матеріали. Тим паче ми планували задіяти фізиків, математиків, біологів, істориків, політологів…, – додає. – Ігор Миколайович був дуже оптимістично налаштований. Я з ним тричі спілкувався по телефону, питав, як його здоров’я, творчість, настрій. Він ніколи не скаржився, що має певні проблеми. Пам’ятаю, як побачив його після другого хірургічного втручання. Ми тоді йшли на роботу по Пекарській, він спокійно сказав: «Петро вирішив мене ще відпустити погуляти…» Я подумав на лікаря, а він пояснив, що це Святий Петро. Завжди жартував».