“Я взагалі не відчував ніг. Коли почув діагноз, мені спочатку жити не хотілося. Молодий і в інвалідному візку — жах. Взяти себе в руки допоміг 13-річний племінник Святослав. Коли всі його ровесники розважалися, грали у футбол, він перевертав мене, мив, розтирав ноги. Хлопчик дуже хотів, щоб ми знову бігали разом, як колись. Така дитяча віра допомогла мені боротися. Я почав працювати над собою. Кожен крок для мене був вічністю і неймовірним болем”, – каже чоловік.