Ймовірність втягування Білорусі у війну залишається високою через розбудову ворогом інфраструктури та баз поблизу українського кордону. Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко в нашому етері проаналізував рівень реальної загрози з півночі та пояснив, за яких умов Україна може дозволити собі експорт власної зброї.
Чому Білорусь не готова до великої війни
Як зазначає Олександр Коваленко, наразі в республіці немає угруповань для масштабного наступу на Київ чи Чернігів. За його словами, там зафіксовані лише підрозділи ППО та РЕП рф, а власна армія Білорусі занадто мала, щоб діяти самостійно. Проте стратегічно цей напрямок залишається небезпечним через політичний фактор.
«Загроза Білоруська є і буде, до поки не закінчиться війна і до поки так званим президентом Білорусів буде залишатися Олександр Лукашенко. На сьогодні відсутні тактичні ударні угруповання, які мали б можливість представляти загрозу в форматі загальновійськової наступальної операції. Білоруської армії також недостатньо — там 14-15 тисяч особового складу сухопутних військ, це невелика кількість», — підкреслює оглядач.
Тактика «вигризання» сіл за прикладом Сумщини
На думку експерта, найбільш імовірним сценарієм є використання диверсійних груп для захоплення населених пунктів у 100–200 метрах від кордону. Коваленко пояснює: така тактика дозволяє ворогу створювати пропагандистський ефект «розширення зон контролю» без залучення великих сил, які наразі сковані на інших ділянках фронту.
«російські війська майже вигризають по селу: на кордоні є села, які знаходяться майже на межі, за 100-200 метрів. Тримати там постійно гарнізони для контролю — нереалістично. Білорусь може якраз такі сценарії розіграти, якщо буде тиск з кремля. Але інше питання — яка на це буде відповідь з боку України. У нас зараз вже не 2022 рік за вікном», — зауважує він.
Удар по НПЗ як головний страх Лукашенка
Олександр Коваленко вважає, що для білоруського диктатора вступ у пряму війну — це ризик миттєвої втрати армії та економічної бази. Експерт наголошує: Україна вже довела ефективність своїх дронів, і саме можливість знищення стратегічних об’єктів Білорусі є тим «стоп-краном», який досі стримує Мінськ.
«Тут перед Лукашенком буде дилема. Він може прогнутися на тактичному рівні прикордонних рейдів, але що тоді заважатиме українським дронам передати привіт Мозирському нафтопереробному заводу? Це найдорожче, що в нього є. Можливість такої відповіді може бути для нього виправданням, щоб не підтримувати агресію своїми сухопутними військами», — каже Коваленко.
Продаж надлишкової зброї під час війни
Аналізуючи перспективи українського озброєння, оглядач зауважує, що в умовах домінування FPV-дронів певні види зброї, як-от ПТРК «Стугна», можуть стати джерелом валютних надходжень. Це дозволить підприємствам розвиватися та вкладати кошти в нові розробки, не послаблюючи при цьому армію в критичних сегментах.
«У нас є такі можливості, ми можемо торгувати технологіями. ПТРК “Стугна” зараз часто не використовується на полі бою, бо ми бачимо роботу дронів, але виробництво триває. В цих комплексах зацікавлені країни Близького Сходу. Це наповнення бюджету та інвестиції, що дозволять підприємствам не зменшувати темпи та вкладати в нові модифікації продукції», — підсумував Олександр Коваленко.
Раніше у нашому етері народний депутат Володимир Ар’єв проаналізував критичний дефіцит бюджету рф та ймовірність гібридної атаки кремля на Європу через Білорусь. Також політик пояснив, чому Україна ризикує опинитися на «приставному стільці» під час міжнародних перемовин у разі втрати довіри партнерів.
