21-річний Олег Христенко був львів’янином. Навчався у школі №98. Здобував освіту у Національному університеті «Львівська політехніка».
З юного віку проявляв активну громадянську позицію, був учасником різноманітних патріотичних рухів та ініціатив.
Працював у ІТ-сфері: спочатку був спеціалістом компанії “lEVEL UP”, згодом почав реалізовувати успішні приватні проєкти.
У перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації, попри відсутність військового досвіду, самостійно поїхав до столиці та вступив до лав 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (колишній окремий полк спеціального призначення «Азов»). Спочатку виконував бойові завдання на Київщині, згодом боронив територіальну цілісність та незалежність держави на південному та східному напрямках.
Не зважаючи на отримане у боях серйозне поранення, повернувся на фронт до своїх побратимів. Паралельно із цим вивчав літературу та займався написанням програм. Працював над новою ІТ-розробкою для покращення боєздатності українських снайперів, однак свій останній проєкт завершити не встиг.
У Олега Христенка залишилися мама, вітчим, наречена, бабуся з дідусем, зведений брат, дядько та племінники.