“Але там сісти тяжко, бо атобуси їдуть забиті, часто не зупиняються, – розказує місцевий мешканець Михайло Луцишин LMN. – Я вже на пенсії, то вже тепер мало куди їжджу. Але не можу дивитися, як мучаться мої діти, внуки. Он вчора, така холоднеча, а моя внучка шість кіломентрів пішки йшла, щоб на науку до Львова добратися. І попутки ніякої не було.
Кілька років тому один місцевий підприємець виграв тендер і пустив пару автобусів через наше село. Але недовго їздив, перекинув свій транспорт на інші рейси – де вигідніше.”
