Жителів Львівщини закликають підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Василю Боруху | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
Жителів Львівщини закликають підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Василю Боруху
15 Вересня, 18:15
logo-black

Жителів Львівщини закликають підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Василю Боруху

Мешканцю Львівщини Василю Боруху закликають присвоїти звання Героя України посмертно. Аби Володимир Зеленський розглянув електронне звернення, необхідно зібрати 25 тисяч підписів. Підписати петицію можна за посиланням.

Василь Борух народився 28 січня 1973 року в с. Дрогомишль, Яворівського району. Служив в армії поблизу Придністровʼя, а згодом вступив до ЛНУ імені І. Франка на історичний факультет. Паралельно працював вчителем історії України, всесвітньої історії та правознавства у школі в с. Домажир.

Дружина Захисника Галина розповідає, що Василь був не просто вчителем, він жив Україною та її історією:

«Він все життя любив історію. Попри те, що жив у селі, він прочитав всі можливі книжки у бібліотеках… Його можна було переконати в будь-чому, але щодо історії та України то в нього було завжди своє бачення.

Десь 5 років тому йому приснився сон, як він в’їжджає в Крим на БТРі. Він ще тоді казав, що буде велика війна, адже дуже добре знав історію. 30 років він викладав у школі, випустив не одне покоління дітей, про нього дуже хороші відгуки. Ніхто не пропускав його уроки, він жив Україною, а особливо історією. В нього навіть прапор був завжди був з собою», – ділиться спогадами пані Галина.

Василь був учасником Помаранчевої революції. Крім того, він неодноразово їздив на Майдан під час Революції Гідності, навіть, коли там розстрілювати людей. Він дуже хотів, аби наша держава нарешті стала вільною від росії.

Крім того, Василь настільки сильно любив свою роботу та школярів, що відмовлявся їх покинути. Його донька Юлія пригадує, що у дитинстві навіть ревнувала батька до дітей:

«Він завжди хотів для мене тільки найкращого, щоб я нічого не потребувала, аби в мене все було. Коли я була дитиною, я дуже ревнувала його до учнів, бо я бачила, як він викладав історію чи в школі чи займався репетиторством. Він настільки віддавався кожному учню, що я собі думала, а чому вдома не так, чому він такий суворий до мене, а до учнів такий веселий?»,  – каже Юлія.

Та попри це, вона запам’ятала тата завжди позитивним. Він ніколи не скаржився на проблеми, а міг завжди їх перевести у жарт. Саме таким запам’ятався Василь усім знайомим.

У перший день повномасштабної війни Василь без роздумів пішов до військкомату і стояв там майже три дні, адже спочатку його не хотіли брати. Зі своїми рідними він не радився, адже твердо знав, що не зможе просто стояти осторонь, коли таке відбувається в його країні.

«Я його просила не йти, а він сказав, що не зможе більше вчити дітей, якщо він зараз не піде воювати. Він тоді сказав: «Я не зможу тут сидіти, що я за вчитель такий, якщо заховаюсь. Я повинен бути там, повинен допомогти», – пригадує Галина.

Спершу Василь захищав кордони нашої держави у Сумській області. Згодом, він разом із побратимами був на ротації, пізніше їздив у Польщі на військові навчання, а потім продовжив боротьбу на Запорізькому напрямку. Служив у 116-ї окремій механізованій бригаді 10-го армійського корпусу оперативного командування «Північ».

Життя Василя Боруха обірвалось 12 липня 2023 року. Він разом із побратимами готувався до евакуації поранених бійців. Та окупанти почали обстріл. Василь отримав численні осколкові поранення і помер у лікарні. У нього залишились дружина, донька та син.

Аби Президент України розглянув електронне звернення про присвоєння звання Героя нашому Захиснику, потрібно зібрати ще понад 5 тисяч голосів.

 Ірина Марчук

Відео