“Я їх грію, а мене Бог”: у Дрогобичі 72-річна бабуся в’яже шкарпетки воїнам на фронт

реклама

“У місті була об’ява про збір необхідних речей для хлопців, – розповідає Зінаїда. – Прийшла до волонтерів, кажу: “Візьмете шкарпетки?”. Вони мені – “Без проблем”. Та й так до сьогодні маю чим зайнятись. В’яжу лише шкарпетки, бо більше не знаю в чому їм зручно ходити, а так, хай ноги гріють. Я перший раз у волонтерстві. До цієї війни воно мене якось не торкалось”.

“Живу сама, що ж мені ще лишилося робити? Рідних поховала: маму, тата, сина… Якби синочок живий був, то б теж воював, вдома б не сидів. 37 років йому було. Стало погано раптово,  приїхали лікарі, але вже було пізно. Сказали, серце хворе було,- каже жінка. – Невістка з онуком виїхали з міста, бо дитину треба на ноги ставити. Хіба що, їжджу інколи до сватів у Київ. Вони дуже добре ставляться до мого заняття”.

“Я в секонд-хенд іду,- каже дрогобичанка. – Вибираю, щоб якісні були, бо вже на тій справі “собаку з’їла”. Вдома все перу, пропарюю, а тоді в’яжу. Зараз нитки дуже дорогі. Щоб купити 100грам треба 70 гривень витратити. У мене таких грошей немає, викручуюсь як можу. Часто буває, сваха передає старі светри. Я їх розпорюю і маю нитки. Сусіди та подружки теж приносять”.