Президент моєї країни, головнокомандувач моєї армії зустрічається з найлютішим ворогом, вони будуть говорити про мир.
В цей час і в ці хвилини я з президентом в думках, буду тримати кулаки, буду просити Бога розуму усім переговорникам.
Політику – геть, амбіції – геть, хаос – геть, якщо акція, то тільки в підтримку Президента.
Юля з Петром кличуть людей на майдани, лякають нас капітуляцією і кінцем світу. Коли президент моєї країни говорить про мир для моїх дітей – всім мовчати, а якщо виходити, то з єдиним лозунгом – ми з президентом, ми йому віримо, ми йому делегували права говорити від українського народу.
Зеленський має відчувати підтримку, хуйло має розуміти, що українці – єдині та сильні.
Тимошенко і Порошенко – цить! Не зараз, помовчіть, майте совість, не в ці години, ваші майдани почекають.
Якщо вже кличете людей виходити, то виїзд «активістів» зі Львова на Київ організуйте правильно: комендант – Дубневич, сотники – Синютка, Ганущин, Цимбалюк, Гудима, волонтери – Дейнека, Кривецький, Козловський, Адамик. Сотні: лісники, митники, екологи, працівники поліції, прокуратури, судді, дорожники, забудовники… І, звичайно, елітна сотня – більшість львівської облради. В Києві зустрічають польові командири: Грановський, Луценко, Ложкін, Кононенко. Список може бути дуже довгим, багатьом є за що боротися, і це «що» – далеко не мир, майбутнє, Україна.
«Активісти» Петра і Юлі будуть битися відважно, втрачати є що. Людей підвозитимуть лексуси і інфініті, грітися будуть в теплих шубах Гуччі та Дольче Габбана, харчуватися в ресторанах на Хрещатику. Революція сметанки, або чорної ікри – вибирайте назву.
Я не зелений, я розумію ризики, але по-іншому – ніяк. Важкі часи – важкі рішення.
Вимагати мир виключно на наших умовах можна тоді, коли наші танки будуть стояти під москвою, а путін буде в нашому полоні. Цього немає, але може бути інше – за президентом, як моноліт, весь його нарід.
Послаблюючи позицію президента і країни перед найважливішими переговорами, на чий млин ллють воду Юля та Петро?
Думайте, панове!
