регіональні новини
Написати нам
Богдан Будний: «Через обман виборців – до омріяного крісла»
23 Серпень, 17:39

Богдан Будний: «Через обман виборців – до омріяного крісла»

“За їхніми плодами впізнаєте їх”, – сказано в «Євангеліє від Матвія».

Без огляду на релігію життя часто ілюструє істинність цих слів. Останні вибори, на яких ми вкотре позачергово обирали депутатів Верховної Ради, знову продемонстрували цю стару біблійну мудрість. І тут мова йде про наших рідних львівських кандидатів.

Хтось з них переміг, а хтось – програв. Хтось пройшов до Ради за партійним списком, а хтось – за мажоритаркою. Але багатьох з них об’єднує те, що ці вибори для них не були першочергово важливими. А розглядалися лише як майданчик для старту боротьби за крісло очільника одного з найбільших, та, що вже там таїти – одного з найбільш фінансово самодостатніх міст України. Мова, звісно ж, про Львів.

По перше, це однозначно нечесно стосовно виборців. І це найважливіше. Адже особа, що кандидує до національного парламенту, а тим більше – від мажоритарного округу, очевидно має за намір відстоювати саме на цьому майданчику в рамках єдиного законодавчого органу інтереси своїх виборців. Така особа апелює безпосередньо до виборців, і, вже самим фактом свого кандидування заявляє про свої наміри та бере на себе певні зобов’язання перед ними.

Якщо кандидат – неважливо, переміг він чи ні – використовує процес народного волевиявлянення як майданчик для власної розкрутки, для власних політичних чи комерційних інтересів, то таким чином він обманює громадян. При цьому не розуміє: успішний та ефективний народний депутат, який приміром є фахівцем у сфері зовнішньої політики, або ж гуманітарних питань, далеко не завжди може бути успішним та ефективним мером, а чи то бодай керівником ЛКП. Коли він пропонує свої послуги громаді як народний депутат, маючи на меті таким чином здобути місце очільника міста, то він або свідомо вводить в оману громадян стосовно своїх вмінь та навичок, або ж просто легковажить тою місією та тими завданнями, які йому ці громадяни делегують.

Якщо ж взяти до уваги кандидатів, що таки отримали омріяний (або не дуже) мандат, то ситуація ще складніша. Ті з них, хто марять головним кріслом в Ратуші, очевидно і далі будуть активні у місті. Але водночас мусять виконувати делеговані їм обов’язки в столиці. Тут маємо два варіанти – або вони будуть нехтувати одним з двох – і будуть парламентарями-прогульниками, чи потенційними кандидатами в мери, які є безкінечно далекі від міських проблем. Або ж вони будуть намагатися всидіти на двох стільцях, що, як показує практика, майже ніколи не закінчується хорошим результатом. Таким чином ми отримуємо недодепутатів/ недокандидатів, які у жодній сфері своєї діяльності не можуть і не мають як повністю зреалізувати свої навички та енергію.

Чи маємо ми підтримувати та давати шанс тим людям, які вже з самого початку починають свою дорогу з маніпуляцій, брудних технологій та відвертого обману? Питання, безумовно, риторичне. Тут можна було б згадати великого італійського мислителя Ніколо Макіавелі, якому приписують цитату “мета виправдовує засоби”. Маємо приклад поганого перекладу, адже насправді мудрець говорив, що “мета зумовлює засоби”.

  • 0
  • 1311
Схожі публікації