Історія з домінуванням московського патріархату в українському православ’ї, схоже, виходить на фінішну пряму.
Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО стосовно представників УПЦ МП, а саме – підписав персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Ми, звісно, не можемо зазирнути в майбутнє і сказати, чим закінчиться цей епізод. Але ми можемо пригадати, як влада користувалася санкціями раніше. Наприклад, коли вони стосувалися олігархів та пропагандистських ЗМІ.
Тоді було багато дискусій стосовно того, наскільки це серйозно. І чи варто дозволяти президенту, ще й за допомогою доволі специфічного інструменту, вирішувати такі речі «без суду і слідства». Переживали навіть, хто складатиме списки і наскільки ретельно.
Ми чули про наступ на свободу слова, про те, що «зелені» хочуть підім’яти під себе олігархічну економіку. І взагалі, що накладати санкції на своїх же громадян – це неправильно в принципі.
Відповідно, не буде нічого дивного в тому, якщо й цього разу ми побачимо подібні дискусії. З поправкою на воєнну ситуацію. До речі, про те, що Новінського не чіпатимуть, написали відразу, а може вже навіть і витерли.
Безумовно, не обійдеться і без заяв на кшталт «які реальні наслідки буде мати це рішення, чому не тюрма, чому не розстріляли?» Це очевидно. Але, як показує досвід – санкції дають старт (або навіть «відмашку») для роботи спецслужб та державного апарату на всіх рівнях. Санкції є сигналом суспільству, що теж важливо.
На прикладі олігархів і ворожих ЗМІ ми побачили, що йшлося не стільки про покарання, скільки про витіснення та знешкодження. Олігархів відсунули і «попередили», проросійських пропагандистів позбавили можливості «працювати». На цьому етапі, в перспективі місяців, це оптимальне рішення. Бо є і результат, і формально дотримано демократичних процедур. В час війни явно не до довгих судових процесів. А коли наша оборона напряму залежить від демократичних держав-союзників, якісь остаточні рішення, не підкріплені судовими ухвалами, можуть нашкодити. А зараз маємо робочу схему, яка довела свою ефективність в Україні і не дратує західних партнерів.
Рішенню про санкції передували обшуки в монастирях. Це вселяє надію, що пройшла не лише інформаційна підготовка суспільства, а й ефективна робота зі збору доказів. Тому що карати священнослужителів московського патріархату за приналежність до цього патріархату було б не правильно. А за колабораціонізм, державну зраду, педофілію – можна і треба. Не чекаючи, поки формулювання «унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації» пройде Верховну раду, а потім різні суди і дебати до міжнародного рівня включно. Обґрунтовувати, чому це (не) дискримінація, можна довго і нудно, а за цей час санкції вже робитимуть свою справу, ворожих агентів ставатиме менше, життя їхнє стане складнішим.
Добре, що наразі причиною уваги РНБО до УПЦ МП є колабораціонізм, а не щось зі сфери релігії. У нас все-таки світська держава, а в голові Пуніна – «священна війна». Важливо не переплутати.
Звісно, всім би хотілося, щоб було і юридично правильно, і неймовірно рішуче, і не м’яко, і не жорстко, і щоб Захід не критикував. Тобто всі за демократію та сильну руку одночасно, як колись були за колгосп, але в сусідньому селі. От і виявилося, що рішення РНБО – це відповідь на такі запити, коли треба швидко й ефективно нейтралізувати ворога.
А про надмірну концентрацію влади в руках верховного головнокомандувача під час війни говорити якось вже не випадає…
Про автора
Назар Кісь — історик, співредактор платформи «IQ – аналітика».
