Чи задоволені ви безкоштовною освітою в Україні?, – Наталя Гром

Вчора з нагоди 1 вересня Володимир Поперешнюк, співзасновник “Нової пошти”, опублікував викличний допис про “безкоштовну” соціалістичну систему освіти. Точніше, про аналог такої системи – гіпотетичну “безкоштовну” державну систему харчування та проблеми Мінхарчу, що забезпечує всіх людей безкоштовною їжею.

Що ж, додам і від себе кілька спостережень про “безкоштовну” систему.

Ідея, що всі без винятку повинні отримати освіту, і то обов’язково безкоштовну, — це те, що прийшло до нас з комунізмом.

Що ми маємо на виході?

1) Серед відданих і прекрасних вчителів, що працюють за копійки, є ціла когорта таких, яких і близько не можна підпускати до дітей.

— Вони калічать дітей (не тільки ментально, але й буквально, як моя вчителька англійської, що кидалася крейдою в голови учнів і щоуроку несамовито верещала на нас).

— Самі бовдури і не здатні передати жодних знань.

— Розбещують дітей (не сексуально, а в інших моральних значеннях) корупцією, несправедливістю, “все схваченістю” через власний приклад.

— Передають дітям власні цінності.

— Марнують час дітей і забирають у них можливість справді вчитися.

2) Вчителі, які віддано працюють, не отримують відповідної оплати і відповідного пошанування. Зрештою, діти бачать на прикладі, що вчитися — не вигідно, краще поїхати на заробітки. А освіта (не фейкова) — це не для них.

3) Батьки не цінують праці вчителів та директора, дозволяють своїй дитині не вчитися, хамити, зривати уроки, бути бидлом.

У приватному закладі за таке дитину одразу виженуть.

У державній школі “бидло” зриває навчальний процес і шкодить всьому класу, всім іншим дітям. І немає на нього управи.

У приватному закладі батьки, які оплачують своїй дитині навчання, вчать цю дитину поважати вчителя, розуміють, що вигнання зі школи — це ганьба.

У державному батьки твердо знають, що їхнє чадо ніхто не вижене і не залишить на наступний рік. Більше того, вчитель для них — це хтось, над ким можна позбиткуватися і самоствердитися.

4) Шкільна програма вивчає коней у вакуумі. Система оцінювання цьому сприяє. Міністерська програма унеможливлює ініціативу вчителів чи директорів.

5) Директор школи — це наразі голова колгоспу. Коли директор стає підприємцем, це змінює світогляд і всю діяльність організації.

Тут можна багато розписувати про неефективні витрати і втрати. Скільки шкіл втрачають сотні тисяч або ж і мільйони щороку у зимовий період через, наприклад, застарілі системи обігріву чи інші подібні речі? Натомість підприємець не боїться брати кредит на модернізацію, мислить стратегічно і добре рахує не тільки поточні витрати, але й майбутні.

6) Головне для батьків — щоб дитина мала диплом, головне — купити оцінки. Те, що цей диплом яйця виїденого не вартий, — все нормально. “Влаштуємо” дитя, занесемо, куди і кому треба та «все порішаємо».

Дитина, яка знає, що за неї батьки “все порішають”, стає конкурентоспроможною. Або йде працювати в такі системи, де процвітає корупція, і підсилює ці системи.

7) Немає страху, що за саботаж навчання тебе виженуть. Дитина знає, що може як завгодно погано вчитися (а по факту не вчитися взагалі, контрольні вчителі їй і так дадуть списати, щоб поставити мінімальну кількість балів), і вона у будь-якому разі обов’язково перейде в наступний клас.

Фактично, наші школи випускають безліч невігласів, які нормально навіть читати не вміють і не бачать сенсу прикласти найменші зусилля. Я знаю дівчат, які, закінчивши 9 клас, не розуміють, що означає “помножити на три”. Я знаю хлопців, що у початковій школі уміли читати, але через 4-5 років бездіяльності на “безкоштовних уроках” і тупого убивання свого часу, розучилися: вони не в змозі прочитати простих речень, не говорячи про розуміння змісту прочитаного. Це – наші реалії. Це – покоління, яке в найближчому майбутньому відповідатиме за нашу державу.

Якби кількох у класі залишили на наступний рік, а одного-двох вигнали зі школи за хамство та недостойну поведінку, це одразу мотивувало б більшість хлопців (і дівчат) ретельно вчитися.

І з подивом вони б відкрили для себе, що їм це подобається.

Але для цього потрібно бути радикальним, заради блага більшості вигнати когось.

8) Серед батьків є когорта, яка вкладається в навчання своїх дітей, оплачує численні репетиторства.

Тоді діти отримують відповідні знання.

Тобто, спершу діти вбивають свій час у «безкоштовній» школі, а тоді тратять свій вільний час, щоб отримати освіту.

Сама система репетиторства і цей ринок — вирок «безкоштовній» державній системі. 

Серед тих, хто обурюється ідеєю Володимира Поперешнюка, багато хто зауважує, що у такому випадку обдаровані діти із бідних сімей “будуть викинуті за борт”. Чому ніхто не думає про те, що різні фонди, благодійники і підприємці надаватимуть гранти (повні або часткові) для таких дітей?

Чому не подумають, а як шануватимуть цю можливість навчатися діти із бідних сімей, які вже приклали зусилля і виграли ці гранти на власну освіту?

І все ж не уявляю, як безболісно масштабувати приватний освітній сектор, або як створити приватну освіту у сільських регіонах.  Не уявляю, як батьки з моєї громади зможуть оплачувати навчання дітям, якщо зробити це радикально.

І найбільше питання полягає в тому, яким чином держава зможе зменшити цю частину податків, яка йде на утримання “безкоштовної” освіти? Чи не переспрямує вивільнені кошти на інші витрати, поклавши таким чином ще додаткові тягарі на українців, що можуть виявитися непосильними?

Питання до економістів відкрите…