Геннадій Когут: “Космічні (астрологічні) символи народження Христа, або коли правильно святкувати Різдво”

Більше трьох століть уже нової ери християни не святкували Різдва Ісуса. Можливо, це було пов’язано зі впливом іудаїзму, може, старозавітні звичаї все ще були сильними. Не було від початку і єдиної дати святкування народження Ісуса з Назарету. Це пов’язано з тим, що історично достовірна дата народження Христа не була чітко визначеною (деякі християнські течії на підставі цього й донині не святкують Різдва).

Зберігся літопис, де Климент Олександрійський (150-215 рр. н.е.) з іронією висловлюється про тих, хто відзначав народження Христа 20 травня 28 року Августівського урядування (на теперішнє літочислення – третього року). Сам він наполягав на 17 листопада цього ж року, утім, обґрунтування цього переконання в літописі немає. Пізніше День народження Христа пов’язували із початком весни, який за Юліанським календарем припадав на 25 березня.

Формальне ж рішення про відзначення Різдва Ісуса Христа 25 грудня очільники церкви прийняли на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі у 431 році.

Кожна освічена людина знає, що 22 грудня починається час зимового сонцестояння. 22, 23 та 24 грудня – найкоротші дні в році, а ніч з 21 на 22 – найдовша. Починаючи з 25 грудня світовий день починає прибувати.

Здавна саме це триденне “завмирання” Сонця і наступне його “народження”, святкувалося як Свято народження молодого Сонця (Кола Дара) – Різдво. Наші пращури святкували Різдво Коляди – язичницького сонячного божества (звідки і походить назва традиційних святкувань – колядок). Це свято тісно пов’язане з Природою. Адже початок збільшення Дня, нового кола Сонця – початок астрономічного Нового Року, природного, а відтак, по-справжньому Божого!

Згідно з уявленнями наших предків, люди як “внуки Дажбога” (за “Словом о полку Ігоревім”) мають “сонячну” природу, солярно-астральне походження. Все життя людини пов’язане зі сонцем, і народжується вона – йде “від сонця”, і помирає – “повертається до сонця”. Звідси й саме сонце набуває антропоморфних рис [Чорній С. Культ сонця в українських народних віруваннях // Визвольний шлях. – Лондон, 1980. – Кн.9. – С.1143 – 1144; заг. – С. 1139 – 1145].
Тому не повинно дивувати, що сонцепоклонники – слов’яни (за Прокопієм з Кесарії) з релігій приймають саме ту, в якій Бог “є світло” (1 Іо 1:5), у якій “неприступне світло” є місцем “замешкання” Бога (1 Тим. 6:16), у якій говориться:

Для християнина Ісус — Сонце його духовного життя, його внутрішнє Сонце.

Історія народження Христа має астрологічний зміст. Зірка, яку побачили волхви (і прийшли поклонитися новонародженому Ісусу) – це Сіріус (найяскравіша зірка на небі). 24 грудня вона утворює лінію з трьома найяскравішими зірками в поясі Оріона.

Три цих яскравих зірки в поясі Оріона сьогодні називаються так само, як і в давні часи – Три Царі. Ці Три Царі і найяскравіша зірка – Сіріус вказують на те місце, де сходить сонце 25 грудня. Ось чому ці Три Царі “слідують” за зіркою на сході – щоб визначити місце сходу сонця або “народження Сонця.”

Вражає те, що у прадавній колядці навіть буквально говориться про пошуки бога:

Та ж міфологема “пошуку бога” (кверотеїзму) перейшла у християнську традицію (волхви–маги щукають Господа Ісуса),  Діва Марія – сузір’я Діви, також відоме, як сузір’я Діви Virgo (Діва) в перекладі з латині означає Незаймана. Діва також згадувалася як “Дім Хліба” і зображення Діви представляється, як Діва що тримає сніп пшениці. Цей “дім хліба” і його символ – колос пшениці представляють серпень і вересень – час врожаю. У свою чергу, Віфлеєм буквально перекладається як “дім хліба”.  Віфлеєм – теж вказує на сузір’я Діви.

Є ще одне  явище, яке відбувається близько 25 грудня, іменоване зимовим сонцестоянням. За час від літнього сонцестояння до зимового сонцестояння дні стають коротшими і холоднішими. З ракурсу північної півкулі здається, що Сонце ніби рухається на південь і стає меншим та тьмянішим.

Скорочення дня і припинення росту зернових культур, наближаючись до зимового сонцестояння, в давнину символізували смерть.  Це була смерть Сонця.

До 22 грудня спад сонячної активності був цілком зрозумілий. Сонце, що переміщується на південь безперервно протягом шести місяців, досягає найнижчої своєї точки на небі.

Тут відбувається цікава річ: Сонце, відчутно помітно, повністю припиняє свій видимий рух на південь рівно на 3 дні. І під час цієї триденної паузи, Сонце зупиняється поблизу від Південного Хреста (або сузір’я Південного Хреста). Після цього, 25 грудня, Сонце піднімається на один градус північніше, провіщаючи довші дні, тепло і весну.

Тому і було сказано: Сонце, померле на хресті, було мертвим впродовж трьох днів для того, щоб воскреснути, або бути народженим заново. Це – перехідний період Сонця перш, ніж воно змінить напрямок свого руху назад в північну півкулю, провіщаючи весну, тобто порятунок.

Число 12, щодо кількості учнів Ісуса, також пов’язане із Сонцем. Вони є ніщо інше, як 12 сузір’їв Зодіаку, з якими подорожує Ісус (Сонце).

Повертаючись до Хреста Зодіаку, як до символу сонячного циклу, це не було просто художнє відображення або посібник, щоб відстежити рух Сонця – це був також духовний символ Сонця.

Ось чому Ісуса на більш ранніх іконах здебільшого зображували з головою на тлі хреста, а хрест і по сьогоднішній день часто зображується в сонячному колі, оскільки Ісус – це Сонце, Син Бога, Світло Світу, Спаситель, Який прийде знову,  як Він робить це щоранку з Божою допомогою, Який захищає проти сил темряви, Який був розп’ятий і Воскрес у третій  день, щоб сповістити людству, що смерті не існує. Смерть – це початок нового життя!