регіональні новини
Написати нам
Геннадій Когут: “Що поєднує Новий Завіт і віру наших предків?”
30 Січень, 15:42
Геннадій Когут: “Що поєднує Новий Завіт і віру наших предків?”

Роздуми над працею митрополита Іларіона «Дохристиянські вірування українського народу». Частина 1.

14 січня 1882 року народився українець, що поєднав у собі науковця, патріота і духовного лідера – Іван Огієнко.

Митрополит Іларіон (світське ім’я Іван Іванович Огієнко — український вчений,  єпископ (від 1940),  митрополит УАПЦ (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету. Ініціатор створення й голова Українського наукового богословського православного товариства в Канаді (1954), ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), декан і лектор богословського факультету колегії Св. Андрія Манітобського університету.

kogut-4

Іван Огієнко переклав Біблію українською, а також написав дуже важливу для українців (на мій погляд) працю «Дохристиянські вірування українського народу», де максимально чесно, з позиції митрополита церкви і етнографа, мовознавця – патріота України показав єдність «язичницької», «поганської» віри наших предків із християнством.

У своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон зазначив:

«Віра народу лежить в основі його культури, і цієї культури годі нам зрозуміти без вивчення народньої віри. А в основі цієї народньої віри – більше чи менше – лежить таки його віра дохристиянська. У цьому вага дохристиянських вірувань. І хоч Церква осуджувала їх тисячі раз, дохристиянські вірування (“поганство”) ясно знати по всіх християнських землях ще й тепер, і скрізь вони живі й активні.»

Митрополит Іларіон чітко вказує на важливість вивчення рідної віри і жорстку, а часто жорстоку боротьбу церкви з вірою і культурою українців.

Далі митрополит показує звідки взявся термін «поганська» релігія:

«Віру Христову світ сприймав дуже помалу, але таки сприймав, і сприймали її спершу головно вищі круги народу та його видатніша духова інтелігенція по містах. А мешканці сіл, селяни (по-лат. pagus – село, paganus – сільський, селянин, paganі – селяни) вперто й довго трималися своєї власної дохристиянської віри, віри “поганської” (цебто сільської).»

«…Священики надзирали остріше за тим, аби люди не молились по – давньому; молодіж перестала приносити дари Ладі й Дідові…

Давня, вільна, чисто громадська релігія не лякала людей карами й муками по смерті…

Нова релігія, зароджена далеко на Сході, запанувала на нашій землі, а радше змішалася з нашою давньою релігією, і тільки та сумішка дала їй можливість сумирно зжитися з поглядами народу».

На мою думку, найбільших втрат віра зазнає тоді, коли з чисто духовної, моральної практики вдосконалення душі, вона перетворюється в інструмент закабалення людських душ, одурення, залякування для досягнення влади, багатства чи слави. Віра Любові перетворюється у свою повну протилежність, коли переходить на службу до світської влади, забезпечуючи тій рабську покору підданих, а собі сите і спокійне матеріальне життя.

Сам Ісус Христос застеріг світ від цієї небезпеки, висловивши принципове ставлення до «правителів та до царів» у відповіді на спокусливе питання в Єрусалимському храмі. Згадаймо це місце:

  1. І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його.
  2. Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?
  3. А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити.
  4. І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів.
  5. Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…

(Від Марка 12:13-17)

 

Слова Христа були проігноровані вже у IV столітті нашої ери. Світська влада активно втручається у життя церкви, об’єднавши Боже і кесареве в одно. Нічого хорошого з цього не вийшло.

У своїй праці митрополит Іларіон вказує чітку дату такого злиття церковної і імперської влади, дату початку перетворення християнської релігії любові у юдохристиянску релігію панівних класів:

«Року 313-го імператор Візантійський Костянтин своїм славним т. зв. Медіоланським Едиктом визнав Христову Віру пануючою в Римсько-Візантійській імперії, і з того часу християнізація підлеглого йому світу (т. зв. Вселенної або екуменічного світу) пішло скорим кроком уперед, але при цьому не було можности провадити християнізацію належно, глибоко й широко, і народні “поганські” (селянські) маси приймали християнство тільки поверхово, а не всім своїм розумом, душею й серцем, бо для цього потрібний дуже довгий час».

Митрополит чесно визнає:

«Іншими словами: християнізація світу пророблена мало, і зачепила його не так глибоко, як би належало це зробити: зачепила головно зовнішньо, в обрядах…

Ісус Христос приніс на світ дійсно Новий Заповіт, – Він навчав, що всі люди – рівні, бо всі браття між собою. І коли Ісуса запитали, котра ж Заповідь найбільша і найперша в Законі, то Він ясно заявив, що найперша Заповідь Божа для людей – “Люби Господа Бога свого всім серцем (цебто всім розумом) своїм, і всією душею (усім життям) своєю, і всією своєю силою (маєтком).

“Це найбільша й найперша Заповідь.

“А друга Заповідь однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.

“На двох оцих Заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвія 22-34-40).

Це була найсоціяльніша Наука всіх віків людської історії: Любити людину так само, як любиш Господа свого!

Цебто: Служити народові, то служити Богові!

Христа за Його Науку розп’яли, і навіть християнізований світ не пішов повно за Нею: Церква не знищила рабства, панування, не знищила війн, не могла знищити панщини…

І замість чистого християнства зростало двоєвір’я по всьому світу…»

На жаль, церква сама часто виступала організатором військових компаній.

Митрополит дещо лукавить, коли пише, що церква не могла знищити панщини – великий період часу церква була одним з найбільших феодалів, володіючи цілими закріпаченими селами, вона робила все для того, щоб кріпосне право трималося якнайдовше, втілюючи на практиці слова, приписані апостолу Петру (які явно є пізнішою юдейською вставкою):

 

18 Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим.

 19 Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи.

 (1-ий Соборний лист св. апост. Петра, 2,18).

Христос, давши своїм учням молитву «Отче наш», показує, що це молитва дітей до Батька, а не рабів до пана, заперечуючи тим самим рабську психологію Старого Завіту і тим юдейським вставкам, які свідомо були внесені в Новий Завіт з метою викривлення вчення Христа.

Про це стверджує і Павло у посланні до Галатів:

«А що ви сини. Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: «Авва, Отче!»

Тому то ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Павло до Галатів, 4,6-7)

Великий син українського народу Тарас Шевченко, приймаючи Христа і Матір Божу, бунтує проти існуючої християнської церкви, ясно заявляючи у вірші «Ликері» про те, що українці не раби і про чужість старозавітного Саваофа до українців:

…Не хрестись,
і не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
і візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його — ми люде!

Обурений і розчарований діяльністю тогочасної християнської церкви, очевидністю суперечностей між її моральними настановами і реальною поведінкою пастирів та царів Шевченко писав:

…У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай, і просто в рай.
Хоч і рідню всю забери!
(«Кавказ»).

Я думаю, що з тезою про те, що деякі сучасні християнські церкви далекі від тих істин, які проповідував Христос, важко не згодитися. Розкіш, грошолюбство, владолюбство, вбивства, плотські гріхи і ще багато різних пороків осуджуються на словах і чиняться на ділі служителями юдохристиянства впродовж двох тисячоліть (слугами Христа їх назвати важко).

Далі буде…

  • 0
  • 1360

Схожі публікації