Гендерна ідеологія – це як комунізм, тільки на жіночий лад, – Наталя Гром

Гендерна ідеологія приблизно так захищає жінок, як комунізм селян і робітників. Бо в основі стоїть неправильна підвалина. Обидві ідеології ґрунтуються на марксизмі, який визнає існування лише матеріального світу і заперечує духовний. Обидві ідеології ґрунтуються на хибному понятті “рівності” та підміні цього поняття “однаковістю”.

Для комунізму “рівність” більше стосувалася добробуту, винагороди за працю, (без)відповідальності, соціального стану. Заперечувалося те, що люди народжуються з нерівними розумовими можливостями, виховуються з нерівними моральними цінностям і чеснотами (працелюбність – ледарство, дбайливість – нехлюйство, стратегічне мислення – “авось-якось-дайош-вперед”…) і мають різний рівень відповідальності. Для досягнення комуністичної рівності необхідно було ввести несправедливу систему оцінювання праці, винагородження за досягнення. Тому що справедливість є нерівною. Неможливо зробити всіх людей однаково багатими, лишень – однаково бідними. З цим комунізм “успішно” справився.

Коли не вийшло з комунізмом (нам всім очевидні катастрофічні наслідки цієї людиноненависницької системи, але в Західній Європі найголовніша причина для “не вийшло” – це нормалізація оплати праці робітників у капіталістичній системі, коли, наприклад, працівник автомобільного заводу міг купити для себе авто за 3 свої зарплати), послідовники марксизму знайшли замість пласту пролетарів інший “об’єкт гноблення” – жінок. Більше того, вони знайшли і “гнобителя” – статеву приналежність.

Отож, неомарксисти, ідеологи гендерної рівності проголошують, що між жінками та чоловіками немає жодної різниці у психологічному плані, і лиш незначна у біологічному (і ту, при бажанні, можна “поправити”). Про духовність навіть мови не може бути.

“А далі йдуть ще далі”: проголошують війну проти біологічної статі, вводячи штучне поняття “гендеру”, спершу як синонім до слова стать, а сьогодні – як щось взагалі невизначене.

Статей є дві: чоловіча і жіноча.

Гендерів у часи мого студентства нараховували 72, а сьогодні, всього лиш за 15 років я вже чую про понад 300 різних ідентифікацій… (Що тут скажеш – безумству немає меж…)

Отож, молоді (а тепер і дітям у молодшій школі!) промивають мозок, мовляв те, що ти народилася дівчинкою чи хлопчиком, – не має жодного значення. Ти можеш вибрати: сьогодні – хлопчик, завтра – дівчинка, або ще якийсь із сотень інших варіантів… Післязавтра можеш знову передумати…

І ця маячня – логічний розвиток гендерної ідеології, чуючи про яку, ви, скоріш за все, думаєте про традиційну “жіночу емансипацію”, а не 300 збочених понять. Тому що “гендер” – це місток до всіх них.

Таке заперечення природи, таке заперечення дійсності та справедливості, як і у випадку з комунізмом, призведе до створення тоталітарного суспільства. Тому що протиприродний антинауковий безбожний порядок можна втримувати лише грубою силою. І наслідки гендерного режиму будуть подібними до комуністичного.

Недавно натрапила на дописи однієї військової, яка пішла добровольцем на фронт і служить у лавах ЗСУ. Отож ця жінка виглядає переконаною агітаторкою гендерної рівності. Вона просуває думку про обов’язкову мобілізацію жінок (зацініть, до речі, якою жахливо, навіть смертельно дискримінаційною за статевою ознакою є позиція президента України Володимира Зеленського, який навідріз відмовився примусово мобілізувати жінок, а натомість зменшив призивний вік чоловіків з 27 до 25 років).

Отож, ця жінка, маючи цінності “рівності”, проголошує: дівчата, які зараз йдете добровільно в ЗСУ, не махлюйте, не вимагайте до себе кращого ставлення і полегшених вимог, “бо ви жінки”, будьте на рівні з чоловіками і виконуйте всі обов’язки на рівні.

Ок, глибока честь і похвала тим дівчатам і жінкам, які зараз воюють в ЗСУ (до повномасштабної війни жінки в армії складали 15 %, сьогодні – 5 %, і це не тому, що жінки злякалися і позвільнялися, але тому, що коли небезпека стала смертельною – у сотні разів більше чоловіків вступили до лав ЗСУ, жертвуючи своїм життям для захисту своєї країни, своїх батьків, своїх дітей і своїх жінок).

А тепер подивімося незаангажовано, ЩО проголошує ця жінка: є об’єктивний біологічний показник – середньостатистична жінка слабша за середньостатистичного чоловіка. Але ним потрібно знехтувати, і во ім’я “гендерної рівності” примусово мобілізувати жінок (у яких є інше життєве покликання, важливе для збереження нації) та накласти на них “рівні” з чоловіками обов’язки і вимоги.

Чи буде це “рівністю” та “одинаковістю”? Так. Чи буде це справедливо? Ні. Бо справедливість не є рівною.

Допоки я писала цей блог, на Олімпіаді в Парижі гучно прогриміли декілька “гендерних скандалів”. На прикладі нових правил Олімпіади ще зручніше пояснити, ЩО “впарюють” нашому суспільству.

Отож, во ім’я “гендерної рівності” відтепер дозволено чоловікам змагатися із жінками у жіночих видах спорту, якщо рівень тестостерону в них буде на певному рівні і якщо протягом обумовленого часу вони себе називали тільки «жінками» і ніяк інакше.

Але якщо жінка захоче “стати чоловіком” і піде змагатися з чоловіками у чоловічих видах спорту, то… То жодних обмежень ані у рівні тестостерону, ані у часі, скільки саме вона повинна заявляти про себе, ніби «відчуває себе чоловіком», – жодних обмежень немає.

Во ім’я “рівності-одинаковості” – різні правила для жінок, що хочуть бути чоловіками, і чоловіків, що хочуть бути «жінками” від адептів ідеології “одинакової одинаковості”…

Знаєте, ось це лицемірство – це якась цинічна форма моральної шизофренії, у яку занурюють нашу молодь. Це те саме “дводумство”, яке так геніально описав Оруел, – фундамент тоталітарного суспільства, фундамент репресій і розправ.

Але повернемось від професійного спорту до побутового життя.

Гендерна ідеологія – це смертельний ворог сім’ї і спільноти. Гендер – це про глибоко нещасливих жінок. Це про виховання в дівчат огиди до всього жіночного, до своєї природи. Огиди до подружнього життя. Огиди до народження і виховання дітей. Огиди до подружніх обов’язків, до їх розподілу. Огиди до красивого (проаналізуйте лишень зовнішній вигляд активістів-гендеристів). Огиди до гармонійного.

Якщо дівчина, чий несформований мозок у підлітково-студентському віці промили гендерною ідеологією, створить сім’ю – для неї це буде постійна мука. Банальні побутові речі сприймаються цією дівчиною не з радістю, а з відразою. Час, витрачений на побут, вважатиметься втраченим. Дивлячись на дітей, матір бачитиме “скляну стелю”. Приділяючи час на їхній розвиток, думатиме про “штраф за материнство”.

І це ще дуже добре, якщо хоч сяк-так, але дівчина буде спроможною створити сім’ю та підтримувати стосунки.

На жаль, найчастіше дівчата навіть не задумуються про подружжя. Діти є плодом не відповідальної любови між чоловіком і жінкою, що узаконили свої стосунки перед Богом та людьми, а наслідком безладного статевого життя (це при умові, що цим дітям дозволили народитися, а не вбили в утробі матері). Сім’я, якщо на якийсь момент і створюється, то швидко розпадається, і це – логічний наслідок.

І знаєте, чи не найбільшою маніпуляцією нашого часу є картинка “гендеристів”, яку ви точно усі бачили: на бігових доріжках поруч стоять суперники – чоловік і жінка. Доріжка перед чоловіком – пуста, а перед жінкою – захаращена пралкою, посудомийкою, підгузками та всякими іншими “перешкодами” (найбільша “перешкода” у житті жінки – то, звісно, самі діти).

Це просто якесь воістину диявольське перекручення дійсності! 

Це так, як би ми порівнювали ліву і праву півкулі головного мозку, ніби вони – суперники, конкуренти, а не творять одну цілість. (Давайте проведемо “кампанію головної рівності” – рівності обох півкуль головного мозку, кампанію по їхній незалежності одна від одної і кампанію по їхній самодостатності і непотрібності одна одній).

Чи для чоловіка діти не є “перешкодою” для кар’єрного розвитку або ж досягнення багатства?

Чи для чоловіка час не є “втраченим”, якщо він виділяє його на сім’ю, на дружину та дітей, замість кар’єрних знайомств чи відпочинку з друзями?

Для кого чоловік заробляє кошти, для кого він працює, для чого він усе здобуває?

Для себе коханого? Чи для своєї сім’ї?

Чим ще небезпечна ця маніпуляція про “конкуренцію” жінок і чоловіків? Своєю антинауковістю. В економіці саме сім’я, а не окремі люди, є цілісною одиницею, базою, на яку спирається ця наука. Який розподіл ринку і товарів на ньому? Скільки будувати дитячих садочків і яка в них буде наповнюваність? Скільки вчителів та викладачів будуть затребувані сьогодні, а скільки – через 15 років? І далі, далі, далі.

Окремою маніпуляцією є істерики адептів гендерної ідеології, мовляв, на державному рівні сукупна зарплата чоловіків вища, аніж сукупна зарплата жінок, А ОТЖЕ у нас “гендерна нерівність” і це потрібно виправити.

Перепрошую, а коли жінка не працює на роботі, але розпоряджається доходами чоловіка, як тоді порахувати “сукупну жіночу зарплату”?

З якого дива рахувати “сукупну жіночу зарплату”, якщо нормально для сім’ї – це СПІЛЬНИЙ бюджет?

Взагалі ось ці замашки “про сукупну жіночу зарплату” нагадують комуністичні “профспілки” і пахнуть так само.

А вимоги досягнути рівності у “сукупній жіночій зарплаті” під собою приховують знищення сім’ї, аборти (або ж контрацепцію), знехтування потребами наступного покоління і як наслідок – вимирання нації. Це шкідлива антидержавна політика, яка не має права на існування в нашій країні.

З духовної точки зору (яку гендерна ідеологія, як плід марксизму, заперечує) подружжя – це щось значно більше, аніж проживання двох індивідуумів в одному просторі та часі. Подружжя – це нова цілість, нова одиниця. “І будуть двоє одним тілом” – краще і не скажеш.

Основою подружніх відносин є гідність людини, дарована Богом; любов, благословенна Богом, батьками і спільнотою; вибір, який робить людина, і просить в Бога сили не відступити від цього вибору у моментах спокус та конфліктів.

За добре подружжя слід молитися. Щоб подружжя було злагоджене, слід навчитися жертвувати чимось своїм (і це стосується обох подругів). Але воно того варте.

Тому що успіхи чоловіка – це, насправді, успіхи його люблячої дружини. І успіхи щасливої дружини – це про любов чоловіка.

Можна ще багато говорити про соцмережі, в яких молодь виростає і з якими проводить у 20 разів більше часу, аніж з батьками, про шкільні програми, у яких дітям з молодшої школи промивають мозок “толерантністю”, підмінюючи поняття “прийняття людини” – “прийняттям збочень” (чомусь залежних від ігор ми можемо приймати БЕЗ нормалізації цієї залежності і її прийняття, п’яниць ми теж можемо приймати БЕЗ нормалізації п’янства і його прийняття, але тільки не людей із розладами особистості та сексуальності). Але це тема ґрунтовних наукових досліджень та наступних науково-популярних викладів і дописів.

А на сьогодні мої поради для молоді:

Найперше, слід розвивати критичне мислення.

Друге – саморозвиток. Читати. Досліджувати. Дискутувати. Не погоджуватися. Шукати відповіді.

Розвивати здорові відносини у родині.

Спілкуватися вживу з друзями.

Обмежити час на соцмережі.

Молитися і розвивати добрі стосунки з Богом.

Не боятися розпитувати священиків про все, що турбує.

P.S. Окремо хочу подякувати Блаженнішому Святославу за його принципову позицію по захисту сім’ї та оберігання Євангелія і навчання церкви від лівацтва.

І не можу не згадати про шкідливий вплив деяких дій та заяв папи Франциска, кардинала Віктора Емануеля Фернандеса, о. Джеймса Мартіна та деяких інших. “А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби…” (Мт. 18:6)

Жорстокі далі йдуть слова.

Нетолерантні.

Неінклюзивні.