З цим відчуттям я повернулася до Львова. Але все це гнітило та не давало спокою ні на мить. Тому зателефонувала до голови сільради села Велика Лінина Ігора Янківського. «Хочу організувати людей, щоб навести там лад. Чи прийдуть мешканці села, коли я їх попрошу?» —запитала у місцевого керівника.
«Я перекажу людям, утім, розумієте, у кожного свої проблеми, люди мусять зібрати бульбу, городину, бо там дощі…» — почула я відповідь. Потім я мала подібну розмову з отцем Андрієм, з двома сільськими депутатами. Ідею підтримали усі, а от допомогти…
Тому я вдалася у нові пошуки тих, хто у суботу зможе стати поруч зі мною з газонокосарками, граблями, молотками, дошками. Невдовзі знайшла таких. Надія КОРОЛЬЧУК зі Старого Самбора тільки запитала: коли збираємось і що треба? Ці два питання були визначальними у подальшій роботі. Усе завертілося, закрутилося. Пані Надійка до роботи організувала навіть свого чоловіка, шанованого медика, заслуженого лікаря України Володимира КОРОЛЬЧУКА. Місцеві лісники прислали своїх хлопців. І це ще не все! До нас доєдналися люди від керівника області Максима КОЗИЦЬКОГО та громадського діяча Юрія ДОСКІЧА. З села теж були! Один верткий юнак – Назарій НАУМЕНКО. Коли ми усі зібралися докупи, то відчули ще одну майже містичну деталь. Нас усіх було 12! Рівно ж стільки ж, як на пам’ятній дощці наших хлопців…. Чому так буває?
Загуділи коси, застукали молотки, розвели фарби. Стеллу Горбового вимивала пані Надійка. За життя вони не дуже приятелювали… Але ж приятелі його десь погубилися… «Де його всі побратими, пані Надю?» – запитую її.
«Не хочу про це. Скажу таке. Цей чоловік дбав про свій край, більше, ніж інші. Життя змінює людей»
Місцевий Назарко вправно тримав газонокосарку і намагався усім підсобити. Ми підійшли до портретів Героїв, вчитуючись у прізвища. «Вони всі твої земляки, Назаре. Молоді пішли… Ти мусиш дбати про цю Алею. Бо, хто як не ти?» Хлопець вдумливо подивився мені у вічі. Він зрозумів усе, навіть несказане мною.
Радість нас охопила уже під кінець толоки. Коли згребли траву. Пофарбували дахівки. Прибрали навколо. Стало так багато простору і світла навколо. А я зрозуміла, чому в тужливий час для душі опинилася тут…
Ольга Іваницька
