Хирів — моє рідне містечко, яким хочеться пишатись. Хочеться із захопленням та гордістю розповідати знайомим та друзям зі Львова, Яворова, Дрогобича чи Тернополя про колиску свого дитинства.
Хочеться розповідати про його насправді багату та цікаву історію, про особистостостей, яких виховала наша золота провінція. Серед них поети, науковці, медики і духовенство. Розповідати про героїв минулого та сучасності. А розповісти є що — про єзуїтський конвікт, залізницю, про військову частину, яка базувалась колись у Хирові. Про талановитого українського археологога Ярослава Пастернака, який досяг неабияких успіхів в Німеччині й Канаді. Про знану українську мисткиню Михайлину Степанович-Ольшанську. Про одного з командирів УПА Михайла Галя. Про Дем’яна Гладиловича — громадського-політичного діяча, співзасновника часопису «Діло» та страхового товариства «Дністер». Про єпископа Івана Хому. Так, всіх їх виховала Хирівська земля.
Хочеться говорити про мальовничу частинку Прикарпаття, та про чудові краєвиди Самбірщини, адже природа тут неперевершена.
Хочеться розповідати про згадки Хирова у легендарних творах. Про Ярослава Гашека та його персонажа Бравого Вояка Швейка, який мандрував стежками нашого краю.
А ще хотілось би говорити про Хирів як самодостатнє та процвітаюче місто, де знають, що значить інтелігенція та рівняються на лідерів та авторитетів громадської думки — вчителів, лікарів, священників чи підприємців. Місто, в якому цінують працю рук, та поважають правду і порядок, а брехню, лицемірство і злодійство присікають та гостро засуджують.
Хочеться, щоб молодь не думала, як втекти з міста у сусідню Польщу чи Чехію в пошуках кращої долі, а щоб прагнула залишитись тут, у себе вдома, щоб тут виховувала своїх дітей, тут вони йшли у школу — освітній заклад, де поважають вчителя як діти, так і батьки, бо він є авторитетом і зразком для дитини, він справді вчить любити та цінувати, своє а не навпаки.
Хочеться, аби про наше місто дізнавались тільки із добрих новин, щоб обговорювали справді розвиток громади. Жителі мають не тільки пишатись історією своєї громади, а й бути горді за неї зараз — захоплюватись комфортом життя, інвестиціями та добробутом.
Я люблю мій Хирів. Але щось пішло не так. На жаль, є багато речей у нашому місті, які не тішать, а дають підстави для розчарування!
Сумно, та але у багатьох випадках Хирів обговорють через резонансні події, події які дискредитують як владу, так і мешканців, які мовчки ковтають дії влади.
Останнє обговорення вийшло далеко за межі громади. А таких обговорень вже трохи було. В такі моменти гордість за рідний Хирів дещо затухає.
Це справді те, що ми хочемо, щоб знали про наше місто? І якщо ні, то чи не варто вимагати змін?
Кожен з нас відповідальний за те, що відбувається у нашій громаді. І, усвідомлюючи цю відповідальність, маємо працювати над тим, аби про наше місто знали в якнайкращому світлі. Бо нам є чим пишатись. Нам є куди рости. І ми багато можемо досягти. Якщо усвідомлюватимемо власну відповідальність і не боятимемось говорити і діяти.
