Це не про мене. Я так не живу: «Сократ мені друг, та істина дорожча». Мені завжди дорожчий друг. А не істина. Помиляються всі. І я. І ви.
Я НІКОЛИ не буду публічно засуджувати та критикувати людину, яку вважаю своїм другом. Як би вона не помилилася.
Я напишу в приват. Подзвоню. Зустрінуся. Але ніколи не залишу негативний коментар і не буду лайкати дописи, які шматують мого друга.
Мені 43. З них я 23 роки у бізнесі. Мене реально мало що може здивувати. Та інколи це трапляється.
Коли люди, яких я вважала своїми друзями, публічно пишуть мені розгромні коментарі або лайкають тих, хто мені їх залишає.
А потім, як ні в чому не бувало, підходять “дружити” на конференціях чи запрошують у свої проекти. Навіть просять зробити знижку «як для своїх», бо в них, бачте, бюджет не дозволяє заплатити по моїх цінах.
Ну ви якось визначтеся: друг ви мені чи ні? Якщо ні – то якого ви мені після цього дзвоните і щось від мене хочете та ще й торгуєтеся за ціну?
А якщо друг, то якого пишете публічно гадості і лайкаєте моїх придворних тролів?
У вас так багато щирих друзів, щоб ними розкидаєтеся?
Так, віртуальне життя – це невід’ємна частина життя реального. Тут бізнес, друзі, репутація. Кохання також тут.
Може, я сама не маю рації, тому що живу з відкритим серцем і кожного, хто зустрічається на моєму шляху онлайн та офлайн я сприймаю як друга.
