Згадаймо себе в шкільні та студентські роки. Якими ми були, про що мріяли, які пріоритети мали, як ставилися до навчання?
Напевно, в кожного з нас буде інша відповідь, і це дуже добре, тому що, на щастя, всі ми різні та кожен із нас є неповторним.
Яких вчителів чи викладачів ми запам’ятовуємо на все життя та виділяємо з десятків інших? Про кого ми завжди розповідаємо, коли згадуємо про школу чи університет?
Я особисто згадую тих, які мене надихали, чий предмет я полюбила і вчила із задоволенням тільки завдяки таким вчителям, завдяки їх доброзичливому ставленню, вмінню зацікавити, особливій, нестандартній методиці викладання.
Справжніх вчителів від Бога 0,05%. Для решти, кому ця професія до душі – це велика відповідальність, постійна і наполеглива праця над собою.
Чи думали Ви коли-небудь над тим, яким має бути вчитель, викладач XXI століття?
На мою думку, вчити потрібно серцем, а не чітко за підручником.
З безмежними можливостями Інтернету, інформації не бракує, тому завданням справжнього вчителя є допомогти та підказати.
Для всіх нас дуже важливу роль відіграє наша емоційна складова.
Емоції – це те, що неможливо проконтролювати, вони виникають як реакція на якісь збудники.
Навіть дорослі сприймають не лише слова, але й інтонацію та ставлення (доброзичливе чи не дуже), то що можна говорити про школярів чи студентів, які тільки формуються як особистості.
Чи змогли б ми на півдня “виключити” всі свої емоції, переживання, проблеми, думки та почуття і зосередитися на якомусь одному завданні?
Я особисто змогла б, напевно, але не надовго, тому що контролювати свої думки дуже важко.
Тоді чому батьки, вчителі, викладачі вимагають від учнів, студентів те, з чим самі не здатні справитися?
Життя студента не може зупинитися на період пар в університеті. Він не може залишити всі свої враження, переживання та думки за межами університету і прийти зі стерилізованим бажанням запам’ятати якомога більше інформації. Звичайно, як наслідок, він може бути час від часу не до кінця уважним та зосередженим.
Чи відчували Ви коли-небудь зверхнє до себе ставлення від вчителя чи викладача?
На жаль, на сьогоднішній день в освітньому процесі воно переважає.
Проте, я бачу інший шлях, який сама апробувала і вважаю найбільш успішним.
На мій погляд, потрібно бути вчителем, а не викладачем. Доброзичливе ставлення з любов’ю, ставлення на рівних має бути в пріоритеті. Стати для студентів хорошим другом та добрим прикладом для наслідування.
Все геніальне зазвичай є дуже простим.
Найголовніший рецепт – безмежна любов до студентів. А любити – це подружитися зі студентами, цікавитися ними, розуміти їх та поважати.
Полюбити студентів як особистостей з їхніми індивідуальними здібностями до тих чи інших предметів. Перейнятися їхніми інтересами та захопленнями, постаратися донести матеріал не складними і незрозумілими книжковими фразами, а доступною мовою, з цікавими прикладами та спробувати провести паралелі, створити асоціацію, показати наглядно (не формальними мультимедійними презентаціями, а по-простому, розкласти на пальцях “на хлопський розум”).
Не заставляти “зазубрити” незрозумілі для них визначення, здати залік чи іспит і забути на наступний день, а постаратися донести для розуміння, і щоб це закарбувалося на все життя.
