регіональні новини
Написати нам
04 Грудень, 14:22
Наталка Добрянська: «Найважливіше – вірити»

Проживаючи день за днем у шалених ритмах, не завжди встигаєш помітити ті зміни, які відбуваються навколо тебе.

Одного чудового, або не дуже, дня ти раптом усвідомлюєш, що багато чого змінилося. І вони, ті зміни, ведуть тебе у невідоме.

Одного дня усе те, що на тебе, як тобі здається, раптом навалилося, приводить тебе до межі. Настає край усьому, що ти робила до сьогодні. Словам… Почуттям… Емоціям… Таке відчуття, що стоїш на краю прірви і от-от упадеш. Розіб’єшся… Зламаєшся… Не встанеш…

Це відчуття гнітить тебе, руйнує.

Зсередини…Тишком… Непомітно… Спочатку ти не до кінця розумієш, що відбувається. Ти панічно озираєшся і шукаєш очима людину, яка б допомогла. Затримала… Подала руку… Чекаєш хвилину-другу. Ловиш поглядом. Немає… Натомість бачиш очі тих, хто сяє від усвідомлення того, що впадеш. Усе, думаєш. Кінець. Ти не бачиш перед собою цілі. Не бачиш сенсу у всьому тому, що вчора здавалося близьким і рідним.

Межа… Край…Залишився один маленький крок, який стане початком кінця. Бо несила більше. Не можеш… Не хочеш… Депресивні думки раз за разом насідають. І ось вона, прірва. Маленький крок – і ти полетиш. Межа терпіння переповнена. Накриває…

На мить закриваєш очі. Збираєшся з духом, щоб здатися на милість переможців. Ти вже майже бачиш їх задоволені обличчя: доконали… І вони вже майже бачать тебе такою, якою хотіли бачити завжди: зламаною, безвольною.

І в той момент, коли ти вже майже здалася, коли залишилося півкроку, ти згадуєш… Момент, який змінив тебе. Обставини, які зробили тебе такою, якою ти є зараз. Людей, які допомагали. Людину, яка просто повірила. В тебе. У твою силу. В те, що ти зможеш. Повірила в тебе таку, якою ти є насправді. Без зайвих слів. Просто повірила. Підтримала…

Цього достатньо було, щоб рухатися далі. Не здаватися. Вірити у власні сили. Перемагати. Насамперед перемагати себе, свої страхи. Змінювати себе, щоб змінити інших. Багато працювати. Отримувати задоволення від цієї роботи. І ось тепер, стоячи на краю життєвої прірви, ти згадуєш. Так, ти розумієш, що людина, яка тоді повірила в тебе, зараз за межею досяжності. Але ти також згадуєш, скільки зусиль ви доклали разом, щоб мати результат. І відходиш. Крок за кроком ти відступаєш від краю прірви. Відступаєш, щоб почати усе з початку. Життя…Емоції…Мотивацію…Почуття…Усе з початку…

  • 0
  • 1177

Схожі публікації