Сьогодні знаковий день для українців – День Соборності. День Злуки.
Сто років тому, 22 січня 1919 року, у Києві урочисто було підписано Акт Злуки УНР та ЗУНР. Тоді зуміли об’єднатися дві українські держави у дуже непростий час.
У силу різних обставин соборній Україні не вдалося втримати незалежність. Через десятки років нащадки борців за єдину Україну зуміли перемогти та повернути історичну справедливість – ми отримали незалежну Україну. Та, як виявилося, зовсім нелегко втримати важко здобуте.
Проблема єднсоті в Україні залишається дуже актуальною. Війна в країні. Криза. Політична та економічна. Суспільство змучене і розчароване. Усі чогось чи когось чекають. Нарікають. Забувають свою історію. Дорослі забувають, що їх слухають діти. Діти, яким творити майбутнє цієї держави.
День Злуки школи Львова відзначали сьогодні по-особливому. Читали твори про Україну в рамках акції «Ланцюг єднання живого слова», передаючи естафету своїм одноліткам з різних шкіл. Символічний «живий ланцюг» у кожній школі та дитячому садочку як нагадування про події 1990 року. Символічний ланцюг як символ пам’яті.
Чому важливо не забувати? Насамперед, щоб не повторювати помилок. Щоб рухатися вперед. Пам’ятати не лише сьогодні, але й завтра. Післязавтра. Щодня. Від вихованців дитячого садка до старшокласника. Пам’ятати історію своєї держави. Адже саме це покоління, що зараз здобуває освіту, буде розбудовувати незалежну, вільну, соборну Україну.
Що для мене означає цей день? Це день – нагадування про те, що моя країна – єдина.
Що для мене означає соборність? Це моя мирна країна. Це можливості для моїх дітей. Власних і тих, кого навчаю. Це можливість навчати їх історії. Можливість мандрувати прекрасними куточками неньки-України. Дихати. Працювати. Творити. Це віра в те, що така можливість буде у кожного/кожної з нас. Це можливість пам’ятати. І пишатися тим, що я – УКРАЇНКА.
