Важливе вміння в житті – пробачати. Давати можливість відпускати негативні емоції.
Пробачати дітям, які, у силу своєї недосвідченості або ж дитячого егоїзму, говорять тобі болісні речі. У ту хвилину, коли ти чуєш від них неприємні для тебе речі, і серце рветься на шматки. Коли вони, діти, роблять те, чого ти не хотіла б, щоб вони коли-небудь робили. Тоді, коли вони відвертаються від тебе. Звинувачують у всіх бідах і проблемах. Треба навчитися пробачати.
Пробачати батькам, які в силу свого досвіду намагаються тебе «навчити». І частенько, з великої любові, руйнують те, що ти так довго будуєш. Їм, батькам, здається, що так буде краще для тебе. Вони критикують твої погляди, манеру одягатися, шкідливі звички. Вони намагаються проконтролювати кожен твій крок і дію. Тебе це злить, виводить із стану рівноваги. Ти вибігаєш з дому із бажанням перевернути все навкруги. Але… Потрібно пробачати.
Пробачати своїм колишнім. Незалежно чи чоловік то, чи жінка. Незалежно від того, якої образи він/вона тобі завдали. Він/вона у тебе були для досвіду. Різного. Комусь цей досвід потрібен був, щоб переконатися, що більше такого/такої у них не буде. А комусь – зрозуміти, що все найкраще ще попереду. Їм також потрібно пробачати… І відпускати.
Пробачати людям, які завдали тобі болю. Тим, які образили, або ж відмовили у допомозі. Не потрібно тримати зла.
Це нелегко – пробачати. Зате дуже потрібно. Не їм – тобі. Чому, запитаєш? Бо твоє пробачення потрібне не тим людям, які зробили боляче. Воно потрібне тобі. Для власного душевного спокою. Для можливості жити далі. Для радісних світанків. Для загадкових вечорів. Для подорожей. Для посмішки, зрештою. Такої, знаєш, без приводу, звичайної, такої, яка змушує інших посміхатися тобі у відповідь. Заради цього треба навчитися пробачати.
