регіональні новини
Написати нам
17 Січень, 12:03
Наталка Добрянська: “Ти маєш право на щастя”

Останніх декілька років чую від людей розповіді про те, як мені добре. Люди, дивлячись на зовнішню картинку, роблять собі висновки про моє життя. Багато хто створив цікаві замальовки. Уявляв такий собі ідеал, якого насправді не існує. Та й не могло бути. Бо ідеалів не існує. Часто ми робимо висновки про людей, достеменно не знаючи справжньої суті речей. Ми радіємо за тих людей. Або ж співчуваємо їм. Або ж заздримо. Просто заздримо. Бо, на нашу думку, вони мають щось незаслужено. Або їм вдається зробити те, що нам не до снаги. Ми не розбираємося чому так стається, а просто заздримо. Заздримо чужій сім’ї. Заздримо вихованню чужих дітей. Просто заздримо. Не зі зла. Просто так. Бо так легше. Як правило, не питаємо себе, чому так. Бо навіщо ставити складні запитання. Краще, і простіше, побачити те, що зверху. А те, що всередині? Кому воно цікаве? По зовнішніх ознаках судити легше. Простіше.

Не можу з впевненістю сказати, що аж так добре. Але й не зле. Якось так, посередині… Чому маю те, що маю, запитаєте. Бо маю право.

Право робити помилки. Не боятися їх. Робити. Спіткнутися. Впасти. Піднятися. Знову повторити. І знову встати, щоб рухатися уперед.

Право на поразку. Зазнати невдачі. Зробити висновки. Рухатися далі. І зовсім неважливо, що після цієї поразки таке відчуття, що відібрали у тебе якийсь дуже важливий пазл. Ця поразка називається досвід. Отримали? Тоді – вперед, до нових звершень!

Право не звертати увагу на фразу «А що ж подумають люди?». Нехай думають. Це їх проблеми. Вони ж також мають право. Думати не про своє, а про чуже. Тому нехай думають, а я рухатимусь далі.

Право відпочивати. Лягати спати, коли організм відмовляється працювати понаднормово. Робити собі незапланований вихідний.  Провести цілий день біля телевізора. Або ж у парку. Або ж поїхати кудись. Куди-небудь. Без наперед спланованого маршруту.

Право на фото. Так, у мене їх багато. Робочі – неробочі. Різні. Маю право поділитися. Або ж заховати собі у папку і тихцем переглядати час від часу. Моє право виставити їх на загальний огляд у соцмережі або ж тримати у приватному архіві. Ти також маєш на це право.

Право не говорити. Не відповідати на незручні запитання. Не пояснювати.

Право писати. Коли хочу. Скільки хочу. На ті теми, які мене цікавлять. І неважливо:  ноутбук, планшет, телефон чи маленький записничок з простим олівцем. Потяг, автомобіль, громадський транспорт. Важливо, що можу зреалізувати своє право.  Право написати тоді, коли боляче. Висловити слова вдячності. Чи просто порадіти. Маю право написати комусь. А у когось залишається право не відписувати. Прочитати. Змовчати. Проігнорувати. Знаєте, я навчилася поважати чиєсь право не відповідати. Точно так само, як хтось поважає моє право написати.

Право зателефонувати. Тоді, коли можна. Та інколи навіть тоді, коли правила етикету говорять зворотнє. Інколи я чхаю на ці правила. Бо маю право на те, щоб мене почули. Але я поважаю чиєсь право не відповідати на мій дзвінок.

Право подорожувати. Близько або далеко. Дешево або дорого. Не має значення. Маю право. Користаюся ним сповна.

Право говорити. Висловлювати свою думку. Мати власну думку.

Кожне з цих прав давало шанс змінюватися. Самій. Іншим. Тим, що оточують. Я навчилася пам’ятати про своє право і не забувати про право інших. З того почалися зміни.

Ці зміни можуть початися і у тебе. Неважливо, чоловік ти чи жінка. Неважливо якого віку. Немає значення, де ти живеш. Подивися на себе у дзеркало. І переконай себе, що маєш право на щастя. Своє. Власне. Без заздрощів. Просто своє. Справжнє. Бо маєш право…

 

 

 

  • 0
  • 1115

Схожі публікації