Шкода, але навколо мого рідного Хирова знову скандали і ненайприємніші обговорення. На цей раз причиною стали проголосовані на сесії міської ради закриття, чи, як то стверджують у владних кабінетах, укрупнення шкіл у Хирівській громаді, в цьому ще слід розібратись…
Очевидно одне – про події, болючі рішення і незрозумілі призначення мешканці громади дізнаються останніми. Голос народу та думка громадян не надто когось цікавлять.
Чи то яка негативна аура оповила освітні процеси на Хирівщині, чи це з висоти владного Олімпу хтось так «жартує» над Хировом, чи може справа в іншому – у недалекоглядній, дещо підгнившій системі?
Роздумуючи про все це, пригадав притчу про гнилі яблука, якої мене навчили у Хирівській школі на уроці християнської етики. У неї дуже просто, але доречна у цій ситуації мораль. Що трапляється, якщо у корзину зі стиглими свіжими яблуками потрапляє гниле яблуко? Не секрет: від товариства з зіпсутим фруктом починають хворіти здорові плоди. Спершу дрібні цятки покривають весь вміст корзини, а згодом все доводиться нести на смітник…
Це справді так працює. Мозок запалюється від єдиної поганої думки. Від підступів однієї поганої людини часом розкладається цілком здоровий колектив. І навіть країна може почати розкладатися від групки гнилих людей. І так далі, так далі.
Якщо ж до хворих яблук помістити здорове, то хворі не освіжаться, а навпаки – здорове швидко зіпсується. Тут процес тільки в одну сторону.
Тож слід добре пильнувати аби довкола були лише свіжі здорові фрукти, бо як обзаведемось товариством когось із «гнилизною» то й самі непомітно для себе станемо підгнивати.
Через призму цієї метафори дивимось на події у Хирові (та й не тільки) і задаємось питанням: чи, часом, не накидали нам у корзину гнилих яблук?
Можливо є один зіпсутий фрукт, через якого вже цятками покрились решта? Можливо зіпсутих яблук кілька? То пасувало б ті яблука посортувати і гнилизну повикидати.
А можливо вже вся корзина гнила, та й сортувати нема що і слід чекати нового врожаю? Та чи властиво доброму господарнику нічого не робити, а сидіти й склавши руки чекати?
