Олексій Роговик: «5 найбільших небезпек президентської кампанії 2019»

Президентські вибори 2019 року вже побили декілька поганих рекордів. Бажання втриматись при владі, або бажання прийти до влади стимулювало окремих українських політиків до застосування вражаючих у своїй чорноті та цинічності інструментів. І поки у політичних штабах рахують здобуті відсотки та дивіденди, суспільне напруження і різного типу загрози зростають.

Небезпека №1: Поділ суспільства та поглиблення кризи довіри.

Українські політики протягом майже усієї історії намагалися поділити країну у власних політичних цілях. Пошуком того, що нас роз’єднує, займались у більшості президентських кампаніях, у тому числі, до прикладу, у команді втікача Віктора Януковича, що ділили українців на сорти у 2004 році.

Усі українські владні режими не могли похизуватись необхідними реформістськими кроками, бажаними успіхами у зовнішньополітичній сфері, а тому в якості основ власних політичних платформ обирали теми, у яких, на жаль, складно досягати швидкого прогресу, але легко швидко розсварити і ділити країну. У якості політичної технології використовували історію, мову, зовнішню політику, світоглядну орієнтацію, сексуальну орієнтацію і так далі.

Відсутність політичної волі до впровадження реформ, структурної модернізації економіки означала для політиків необхідність акцентування на емоціях та популізмі замість раціональності та відповідальності, на розподілі замість єдності. Такі політики вели себе не як державники. І таких була більшість.

У цій президентській кампанії ми зіткнулись з новою хвилею штучного розпалювання ворожнечі та розколу суспільства і спровоковане воно було «арміями ботів», що привнесли в політичні дискусії в Україні образи, зневагу, погрози як певну норму і правило. Пропаганда від цих «ботів» у купі з пропагандою контрольованих олігархічних каналів суттєво наблизили нас до найгірших російських практик, де завжди на біле кажуть чорне і навпаки. На жаль, на ці технології «повелась» більшість українців. Свідомість багатьох людей була непоправно викривлена. Сварки з «піною у роті»; низькоякісні дискусії між малопоінформованими громадянами, що говорять пропагандистськими штампами, а не аргументами; розрив дружніх зв’язків. Соціальне насилля та соціальне взаємне поборювання стали прийнятними.

Що означають для країни такі розриви соціальних зв’язків та поглиблення взаємної недовіри та негативу? Що буде все складніше створювати чи розвивати політичні партії, громадські організації, інші інститути. Це означає, що падають шанси для нових політичних лідерів, для нових проектів. Люди, що не довіряють одне одному, не здатні на творення чогось спільного. А це означає, що шанси на будь-які коаліції заради різних змін суттєво зменшились.

Небезпека №2: Самодискредитація та «самообнулення» авторитетів.

У будь-якій державі та суспільстві мають бути люди, що стоять над актуальними процесами. Відсторонений аналіз має дозволяти їм бути поза політичними вподобаннями і вказувати політичнозаангажованим на їх помилки. На цих виборах, на жаль, майже усі авторитети як персоналії чи як інституції з власної волі чи внаслідок політичних технологій стали інструментами політичної боротьби. Втративши власну відстороненість та заявивши про підтримку конкретного кандидата, авторитети перестали бути авторитетами. Для деяких церковних інституцій, морально-експертних та державних установ – це було вперше. Взяти участь у адміністративному ресурсі – це означає для них підірвати свою репутацію та довіру.

Антикорупційний активіст, що підтримує корупціонерів – це те саме, що екологічний активіст, що підтримує нафтовидобувну компанію. Моральний авторитет, що виправдовує корупцію, ставить себе за межі вимог моралі.

З однієї сторони, падіння одних авторитетів відкриває шлях до формування нових, а з іншого -суспільство приречене на час їх пошуку орієнтуватись на себе. Та щоб орієнтуватись на себе, потрібно бути готовим до реформ з собою. Щоб країна була якісно іншою, українці б мали цікавитись і коментувати політику не раз на 5 років. Бо країна будується між Майданами та виборами.

Небезпека №3: Інтуїція, емоція та інстинкт замість мислення.

Президентську кампанію 2019 можна назвати цілком інтуїтивною. Ключовими аргументами для голосування за того чи іншого кандидата є «він мені подобається/не подобається», «я йому довіряю/не довіряю», «я про нього знаю менше/більше компромату». Пропаганда з різних сторін вкинула в інформаційний простір шаблонні і часто нічим не підтверджені тези. Гуляють написані у конкретних штабах статті про псевдоздобутки чи псевдопоразки.

Це є наслідком того, що громадяни відмовились від раціонального вибору. Одні відмовились від раціональної і критичної оцінки того, що було останні 5 років. Інші відмовились від того, щоб раціонально оцінювати інших кандидатів. Для повноцінного вибору виборці мали б оцінити передвиборчу програму, основні заяви, оточення, політичне минуле, виконання обіцянок, електронні декларації та фінансові звіти партій основних кандидатів. Багато хто критикує одного з кандидатів за компетентність, хоча самі не стали компетентними в оцінці державних та політичних процесів. Інші критикують одного з кандидатів за недоброчесність, хоча самі не стали прикладами доброчесного життя. Виборці вимагають багатьох відповідей, які вже дані у згаданих мною джерелах. Соціально-політична лінь українців підштовхує їх до помилок у судженнях. Якщо людина не живе власним розумом, то вона стає рабом чужої пропаганди. Непомітно багато людей стали толерантнішими до корупції на армії, саботажу реформ, брехні, порушення закону, некомпетентності та агресії оточуючих.

Небезпека №4: Безвідповідальні маніпуляції загрозами.

Напередодні виборів було зрозуміло, що можливими є декілька порядків денних кампаніїї. Влада хотіла акцентувати на абстракціях із сфери зовнішньої політики, а опозиція на конкретних провалах у реформах чи боротьбі з корупцією. Усім було цілком зрозуміло, що саме війна, корупція та бідність є трьома ключовими проблемами та загрозами для держави. Особливо це було зрозуміло після введення воєнного стану та скандалу в «Укроборонпромі».

Та замість того, щоб обговорювати рецепти протидії наявним перед державою загрозам, виборчий порядок денний скотився до маніпулювання цими загрозами. Замість того, щоб пропонувати плани протидії російському агресору деякі кандидати стали «роздавати» ярлики «агентів Кремля». Замість того, щоб пропонувати гідну альтернативу майбутнього з планом реформ та боротьби з корупцією ми побачили хибне нагнітання апокаліпсису та катастрофи. Потрібно цілком не вірити державі, армії чи громаді, щоб вважати, що за обрання будь-якого з кандидатів з країною станеться щось непоправне. У дискусіях про те, хто менше зло ми забули про ключові для нас загрози.

Небезпека №5: Поява прямих закликів до фізичного знищення опонентів.

Неповага та несприйняття вибору українців спричинили не лише персональні глибокі образи, але й заклики в стилі Айдера Муждабаєва та інших. Деяким настільки хочеться залишитись на теперішніх посадах чи позиціях, що вони вважають, що нормальним є проливати кров тих, хто думає по-іншому; що є нормальним поширювати заклики, білборди чи відео з елементами насильства. І це після смертей Героїв Небесної Сотні та тисяч українців на Донбасі.

Розв’язати громадяську війну чи будь-який інший сценарій силового побоїща за підсумками президентських виборів – це найбільша мрія і найбільший подарунок російському агресору. Тому що у такому хаосі та такій дестабілізації програватиме лише Україна і кожен її громадянин. Тут катастрофа можлива.

Лише чесні вибори і повага до їх результатів будуть черговим кроком назустріч Європі та Заходу. В Україні є достатньо правових та демократичних процедур, щоб контролювати і стимулювати владу. І щоб «карати» її за невиконане.