Олена Старанко: “Початок життя в стилі “мінімалізм””
Чи багато нам потрібно для життя? Напевно більшість з нас відповідає: “Та мінімально!” То який цей мінімум? Звісно ж – в кожного він свій… Та все ж!
Останні три тижні я постійно про це думаю. Ці думки, та й взагалі, саме запитання, спровокував наш переїзд. Хочете поділюся з Вами?
Ми переїжджаємо вже 22 дні, правда кумедно? Річ в тім, що ми вирішили змінити орендовану двокімнатну квартиру на будинок, а оскільки в нас двоє дітей, віком 7 і 5 років, один повнолітній племінник і п’ятеро котів, то знайти нове житло, скажу Вам – ой як непросто. Натрапили на один будинок, в якому зараз ніхто не проживає. Схема приблизно така: жила собі сім’я, діти виросли і роз’їхалися по світу, внуки частково живуть в Україні, але не у Львові, старенька бабуся переписує будинок на одну з внучок, і сама переїжджає жити у Німеччину, дідусь помер, внучці дім на разі не потрібен, так як живе за 600 км звідси… Проте ця історія не про них…
Ми приїхали, подивилися, все погодили! Залишилося лише трішки почекати! Коли ж дійшов день “Х” (день коли Вам вручають ключі), виявилося, що ці всі люди (бабуся, внучка, і ще купка родичів) просто вийшли з дому, віддали нам ключі і пішли. От так взяли і пішли… Залишивши просто все, всеее, ВСЕ!
Все, що роками тут було нагромаджено непосильною працею, все, що було омріяним, бажаним, все, що несе в собі пам’ять та сколихує почуття, все, що колись дарувало радість, все, чого колись було мало… Коли ми ввійшли в цей дім, відчуття були дуже двоякими: з однієї сторони, це виглядало як квест (знаєте, коли сім’я збирається в гості, і батьки вчать маленьких, ще дуже цікавих до всього діток, що не можна лазити по чужих тумбочках і шухлядах, бо це невиховано і негарно), а тут – гуляй душа! З іншої сторони – було лячно, було сумно, інколи сльози наверталися на очі, бо це була історія, чужа історія, але вона була наче жива, в цих стінах вирувало їхнє життя, а ми прийшли його нищити, адже для нас тут місця не було! За ті тижні, що я пакувала їхні речі в картонні коробки з Нової пошти, я бачила сотні фотографій, списані зошити, листи, книги, листівки з привітаннями, прикраси, алкогольні “заначки”, наукові праці, трудові заслуги, документи, речі вжитку, величезні сервізи, сумки старих квитанцій, море ліків, і ще цілу купу одягу, просто неймовірну кількість одягу та взуття!
До речі, свої спаковані речі, ми, не знаючи ситуації, відразу привезли сюди, ну і заклали ними увесь коридор. У цей час поки цілими днями, тут, в будинку, ми збирали усі речі і виносили їх на горище, то по ночах – верталися в квартиру і спали там так: діти на матрацах, а ми, дорослі – в спальниках на підлозі. Голі стіни, пустота, немає практично нічого, лише вазони і речі першої необхідності: щітка для волосся, щітки для чищення зубів, пару горнят, кава, змінна пара білизни чи шкарпеток, ну і всяке таке. І скажу я Вам, що це надзвичайно! Так просто і легко, нічого на тебе не давить, і не нависає над тобою, а навпаки, звільнений простір дарує відчуття спокою і гармонії, а в голові з’являються нові ідеї. І мені сподобалося, я просто закохалася в простір! Його може бути небагато, проте він повинен бути “чистим”.
За цей час, я точно перевірила, що нам заважає, і сформувала для себе кілька пунктів:
Якщо подобаються комоди – залиште собі одненький – туди можна буде скласти постільну білизну, скатертини і рушники, до речі, передивіться скільки їх у Вас – а раптом, з такою кількістю – можна було б відкрити готель?
Ліжко… це болюча тема? Гаразд! Однак, чим простіше – тим краще! А от приліжкові тумбочки – зась! Вони не потрібні, Ви себе обманюєте!
Потурбуйтеся про меблі для релаксу – безкаркасний пуф чи гамак, або ж м”яке крісло.
Дивани – один диван для всіх.
Стелажі, туалетні столики, серванти і т.д. не потрібні! (Ну гаразд, можна залишити один стелаж чи кілька полиць)
Краще потурбуйтеся про гарне освітлення для роботи та приємне освітлення для відпочинку. Такого можна досягнути додатковим торшером чи настільною/настінною лампою.
Подбайте про свій затишний куточок (я серйозно, саме – куточок) – це може бути той самий пуф, або ж крісло поруч з торшером, де Вам буде добре і це буде Ваше місце “перезавантаження”.
Аааа, і про дрібнички!
Зберіть усе, що Вам цінне і дороге, з чим Ви не можете попрощатися, і створіть “скриньку пам’яті” та арт-буки (там можуть бути фото, малюнки Ваших дітей чи приємні спогади у вигляді обгортки, чека, квиточка, туди можна вклеїти конверти, а вже в них зберігати листівки чи ще щось). А головне, пам’ятайте, те, що цінне для Вас, необов’язково буде дорогим для Ваших дітей. А як хочете, щоб так було – тоді привчайте дітей з дитинства шанувати спадок.
Створіть своє родинне дерево! Рід справді надихає і надає сили.
Оголіть стіни, нехай вони не тиснуть на Вас… Як почнете сумувати – щось повісите чи намалюєте.
Дайте собі час! Думаєте я вже позбулася всього? Та де там! Відкрию Вам таємницю – до всього нашого хламу, я раптом почала додавати у вжиток, ще якісь речі-знахідки з будинку, але я вчасно це помітила і чемно спинилася!
Відслідковуйте за собою, чому саме Вам захотілося щось придбати? Коли виникає це бажання? Що воно заглушує насправді? Почекайте і обдумайте покупку. Або купуйте, шляк з Вами – потім самі будете думати куди того спекатися!
Дякую тим, хто прочитав! Тішитимусь коментарям, запитанням та пропозиціям. Бережіть себе!
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
