регіональні новини
Написати нам
24 Грудень, 19:08
Олена Старанко: “Відчувати інших”

Історія з 1996, коли мені було п’ять.  Якось ми – я і мама, поверталися від недільних гостин у бабусі. Їхали тролейбусом з Ряшівської до парку Франка, власне, ми і жили біля парку – зупинка Устияновича, звідти нам було йти 5 хвилин додому.

Пам’ятаю як зараз, мама ще в тролейбусі побачила ту жінку! На вулиці було так похмуро, швидше за все – глибока осінь…

Жінка, схилившись над контейнером, надибала якусь верену картоплю, хоча на вигляд, воно більше нагадувало домашній сир, проте вона жадібно поїдала ті рештки зі смітника! Мама підбігла до неї і зі здивованим тоном каже:

“Що Ви їсте!”, це не було питання, це була констатація факту, жінка дожовуючи – “Прокисшу картоплю”.

Мама дістала останні наші гроші – 20 грн, і віддала тій жінці. З вигляду – вона не була ані пиячкою, ані злодійкою, від неї несло не смородом, а доброзичливістю.

Коли ми прийшли додому, мама проплакала ще кілька годин, а я все допитувала її чому вона плаче – ми ж дали тій жінці гроші, а всередині в мені все переверталося.

Ми й самі не мали чого їсти. Мама все повторювала:

 

“Так не має бути!”

Роки пройшли, часи змінилися, наші діти в більшості мають практично все: все, що вони хочуть, все що їм потрібно, все, чого не мали ми, а іноді навіть і забагато! Та чи мають вони співчуття?

Насправді, людей, які харчуються зі смітників не поменшало, та чи помічаємо ми їх? Ми можемо круто розвивати своїх дітлахів: англійська, танці, малювання, бізнес-школи, експерименти з фізики/хімії, але як навчити відчувати інших… Проте найголовніше питання:

“Чи ставимо ми себе в приклад нашим дітям”?

  • 0
  • 779

Схожі публікації