Люди, що з нами?
На пішохідній доріжці на червоне світло вуйко, а за ним мамаша з дитиною, переходять дорогу. А навколо чемно чекають зелений колір люди. Мовчать, мов води в рот набрали. А для чого зауваження робити? То ж не їх машина зіб’є, і не їхній тато/брат до в’язниці за наїзд потрапить.
По велосипедній доріжці чемно чимчикують пішоходи і дуже обурюються, що роверисти сигналять, а подекуди наїжджають на них. А ми собі йдемо поряд і слова не скажемо, що не можна ходити по частині велосипедистів. Ну для того й намалювали величезні ровери білою фарбою на асфальті! А нам то що? То ж не Я впаду з ровера, не МОЮ дитину зіб’є роверист….
Підняли нам ціну на паливо… І що? Ну підняли …..
Домовились про страйк на наступний день….. І хто страйкував? 5% лише. А для чого ми будемо страйкувати? Ми зайняті люди і нам треба їхати, а не зупинити машини і страйкувати. То незайнята Європа може за підняття на 30 євроцентів страйкувати.
А нам підняли на 4-5 грн. То для нас копійки. Ми горді.
Зросли ціни на газ? О, то все гаразд! Нам немає чим платити і забрали субсидію , але ми тихо просидимо і промовчимо, відправимо маму чи чоловіка на заробітки , заплатимо за газ.
Завтра приймуть закон про сплату за повітря, податок за володіння другою парою чобіт… А ми все й далі будемо мовчати …..
То що? Наша хата скраю? Нехай хтось зробить за нас, а ми почекаємо? А ми змовчимо? Нехай нас принижують, знищують, а ми – голову в пісок? Хіба слова «байдужість» і «українець» то синоніми?
Тоді так нам і треба!
