Післявоєнна відбудова України: проблеми прозорості, відкритості й попередження корупційних ризиків

Аналіз проблеми політики на зазначену тему, варто розпочати з реальної оцінки збитків, які зазнала наша держава через військову агресію.

Отже, загальна сума прямих збитків завданих Україні внаслідок війни, від початку повномасштабного вторгнення до квітня 2023 року оцінюється (згідно результатів дослідження KSE Institute) у 147,5 млрд дол, 54,4 млрд з яких становлять житлові будівлі, а 36,2 млрд – це інфраструктура, 8,9 млрд  – об’єкти агропромислового комплексу. Це досить приблизні суми, які вважаються як орієнтовані для планування післявоєнної відбудови держави. Для прикладу, за окремими підсумками квітня 2023 р сума збитків пошкоджень житлового фонду у порівнянні з лютим місяцем поточного року зросла на $1.2 млрд – з $53.6 млрд до $54.4 млрд. При чому, загальна кількість пошкоджених або зруйнованих житлових будинків, серед яких як приватні і багатоквартирні будинки та гуртожитки — майже 158 тис.

Враховуючи вищенаведені показники, зрозуміло, що запит від суспільства є доволі чіткий та зрозумілий – відбудова України має стати квінтесенцією спільної перемоги у війні з агресором. І як країна, ми повинні не тільки відремонтувати знищене та пошкоджене, а ще – створити краще, ніж було. В цьому напрямку роботи ми потребуємо якісних й об’єктивних дані, а також потрібна і політична воля на них опиратися. Адже, згідно результатів соціологічного дослідження, проведеного на замовлення Transparency International Ukraine, 76% населення та 78% представників бізнесу виступають за децентралізацію процесу відбудови. Так само як 60% населення та 68% бізнесу підтримують проектну підтримку відбудови. Вони ж виступають за відкритість інформації про відбудову і якомога більше залучення до процесу ухвалення рішень.

Пропоную низку ефективних підходів та принципів, які, на мою думку, необхідні для застосування в процесі планування та реалізації відбудови.

Своєчасність (в потрібний момент)

Реальна або повноцінна відбудова країни можлива лише після остаточної перемоги України у війні та після завершення бойових дій на всій її території.

За умови обмежених ресурсів держава не може самостійно відбудовувати прифронтові громади та наближені до них деокуповані території під час бойових дій на території країни, оскільки існує висока ймовірність того, що нові об’єкти інфраструктури будуть повторно зруйновані, а кошти безповоротно втрачено.

На підставі даних соціологічного дослідження, яке на замовлення Transparency International Ukraine, яке провела дослідницька агенція Info Sapience, серед населення та представників українського бізнесу про потреби та очікування від майбутньої відбудови України випливає, що більша частина населення прагне якнайшвидшої відбудови тут і зараз, не чекаючи на повне завершення війни.

Як населення (59%), так і бізнес (63%) переконані, що житло для тих, хто його втратив, мають будувати вже зараз, а не чекати капітального будівництва після перемоги.

Швидка відбудова може стосуватися тільки критично важливих об’єктів інфраструктури, які необхідно відновлювати тут і зараз, все інше варто відбудовувати після війни, коли для цього будуть необхідні ввідні дані (кількісний аналіз пошкоджень та руйнувань) і необхідні ресурси. Тому, поки триває війна, більшість ресурсів потрібно спрямовувати на перемогу і на забезпечення першочергових функцій держави та найнеобхідніших потреб цивільного населення та Збройних Сил України.

Ефективні результати

При умові обмеженості ресурсів, результати (успішність) відбудови будуть залежати від ефективності розпоряджання цими ресурсами – максимальний результат за мінімум витрачених коштів.

Згідно принципу, задекларованому в уряді, відбудовувати громади треба не такими ж, як вони були до руйнувань, а кращими – відповідно до реальних потреб громадян на момент процесу відбудови та на перспективу євроінтеграції.

Процес прийняття рішень щодо відбудови необхідно максимально децентралізувати, щоб спустивши його на рівень органів місцевого самоврядування, надати громадам широку можливість самим вибирати об’єкти для відновлення. Відповідальність за терміни й графіки втілення також повинні нести  посадові особи ОМС. Формувати запити на відбудову та отримувати ресурси (зокрема фінансові) на її втілення мають саме керівники громад.

На рівні громад обов’язково долучати активних мешканців та бізнес середовище до відбудови не тільки як стейкхолдерів, а як головних її бенефеціарів.

Також за цим принципом рекомендовано відбудовувати й об’єкти державної інфраструктури, де головні запити формуватимуть органи державної влади відповідно до своєї спеціалізації.

Наразі, окремі представники керівництва, що несуть пряму політичну відповідальність за ці процеси, навпаки схильні концентрувати більшість ресурсів та рішень на центральному рівні, зокрема на новоствореному Міністерстві розвитку громад, територій та інфраструктури України, що, на мою думку, є не лише неефективно, а й суттєво віддаляє відбудову від громад та громадян.

Керуватися об’єктивними даними

Для якісного планування та  проведення відбудови державі необхідна єдина і комплексна система даних, якою оперуватимуть органи влади. Першочергово це дані про соціальну структуру населення громад і територій – кількість людей, їх вік, розселення, кваліфікації, навіть плани на життя; а ще – дані про плани переміщених в межах території України окремих підприємств, обсяг пошкодженого та знищеного житла та інфраструктури. На основі цих даних можливо визначити точні масштаби руйнувань, оцінювати запити на відбудову на предмет відповідності реальним потребам людей і проводити безперервний моніторинг процесу втілення заходів з післявоєнної відбудови.

Зараз дані, якими оперує держава, є не надто високої якості, в першу чергу через те, що не існує єдиної системи збору та аналізу даних з відбудови країни. Кожен з центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) має власну систему збору даних, які не формують спільної великої бази даних, для інших органів влади. Більше того, дані у різних системах часто не збігаються, а основним суб’єктом збору і аналізу даних з будь-якого напрямку є Офіс Президента України, який не має на це жодних повноважень. В результаті держава оперує дуже приблизними, та в окремих випадках ймовірно вигаданими показниками щодо руйнувань та швидкого відновлення, які подаються міжнародним партнерам та інституційним донорам для отримання допомоги.

Для планування повноцінної відбудови потрібна система, яка обов’язково включатиме всі етапи – не лише зафіксоване пошкодження і автоматичний розрахунок вартості пошкодження на основі параметрів, але й інформацію для планування відбудови на основі нових стандартів. Вона мала б інтегрувати всі реєстри та бази даних держави, і доступ до неї повинні мати всі ЦОВВ, які ухвалюватимуть рішення по відбудові. Наповненням системи повинні займатися люди, які безпосередньо відповідають за об’єкти на власному рівні (громади, району чи області). Для якісної оцінки стану руйнувань необхідно виїхати на об’єкт, обстежити та проаналізувати його стан, а зробити це можуть лише виконавці на першій ланці у об’єднаній системі збору та аналізу даних.

Політична нейтральність та справедливість

Ресурсні можливості післявоєнної відбудови мають бути доступними та справедливо розподіленими серед тих, хто її дійсно потребуватиме та де в ній буде конкретна соціальна та економічна доцільність. Раціональна конкуренція між громадами та єдині чіткі правила фінансування будуть найбільше впливати на результат відбудови. Боротьба громад за доступ до обмежених ресурсів має відбуватись за чітко окресленими правилами фінансування для кожного з рівнів управління (громада, район, область), єдиних вимог до проєктно-кошторисної документації (ПКД).

Важливо, щоб кошти на фінансування конкретних проектів повоєнної відбудови надходили відразу у бюджети місцевих громад. Якщо кошти будуть проходити через міністерства чи інші державні установи, збережуться ризики ручного управління, адміністративного тиску на громади та корупції на рівні топ-посадовців в уряді. При реалізації проектів відбудови витрачені з бюджетів кошти повинні спрямовуватись у місцеву економіку: матеріали, підрядники по будівництву, працівники мають бути українського походження, а також по можливості мати певний рівень локалізації. Це не лише в  середній перспективі спричинить ривок економічної потужності громад, але й мотивуватиме залучені підприємства й організації якнайшвидше розвиватися та відповідати міжнародним стандартам якості.

Для прикладу, Національний банк України, як один з провідних стейкхолдерів за рівнем впливу, міг би розробити механізми, за якими громади та підприємства не зможуть вивести отримані на відбудову кошти за кордон. Процеси з надходження коштів на відбудову повинні стати прозорими – відкритими, доступними та поступовими. Недалекоглядне збільшення грошової маси (що національної, що іноземної валюти) негативно вплине на курс (знижуючи купівельну спроможність), що матиме зрозумілий негативний вплив як на бізнес, так і на банківську систему.

Пріоритети та побоювання щодо майбутньої відбудови

Згідно офіційної позиції Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, Україна планує задіяти чотири основні джерела фінансування «Плану відновлення» країни. Ключовий з них – конфісковані російські кошти, а також і кошти міжнародних партнерів, у тому числі міжнародних фінансових організацій, кошти з державного бюджету України, кошти донорів та приватного сектору.

За результатами згаданого вище дослідження Transparency International Ukraine, українці очікують, що відбудова торкнеться не лише зруйнованих об’єктів та сфер, а й охоплюватиме  побудову того, що країна потребувала і до війни, та модернізацію старих об’єктів. Наприклад, жителі сіл очікують, що в рамках відбудови будуть побудовані або відремонтовані дороги та об’єкти соціальної інфраструктури (лікарні, школи) в їхній місцевості.

Результати опитування демонструють, що у питаннях відновлення країни корупцію українці, а особливо бізнес, вважають навіть більшою загрозою, ніж можливе повторення воєнних дій. Вони підкреслюють критичну значущість прозорого доступу до інформації, різносторонню комунікацію, пояснення планів та того, яким чином громадяни можуть вплинути на процеси повоєнної відбудови та бути залученими на різних етапах.

Очевидно, що закордонні компанії хочуть вкладати кошти в держави зі стабільним регуляторним полем, із справедливою судовою системою та з передбачуваним податковим законодавством, яке обіцяє інвесторам хоч якісь пільги. Українська влада тим часом, навпаки, рухається в бік підвищення податкового тиску, мотивуючи це необхідністю наповнювати державний бюджет.

Методи та порядок консультацій зі стейкхолдерами

Під поняттям “стейкхолдери” (з англ. зацікавлені сторони/особи) розуміють людей, їхні групи чи організації, які можуть впливати, зазнавати впливу чи усвідомлювати себе такими щодо діяльності або рішень організації (органу  влади). Деякі міжнародні стандарти окремо визначають стейкхолдерів всередині та зовні організації, відповідно, внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів.

У роботі з зовнішніми стейкхолдерами (міжнародні партнери, міжнародні фінансові організації й фінансові організації з інших країн, приватні інвестори та інвестиційні фонди) рекомендується проведення якомога більшої кількості міжнародних конференцій різного рівня для створення кращого ефекту інвестиційної привабливості України; регулярне звітування перед партнерами про кількість освоєних коштів, результати процесів відбудови країни, про відбудовані/відремонтовані об’єкти, вже здані в експлуатацію. По можливості це спільні виїзди на найбільші проекти та ін.

Для ефективної політики стосовно активних внутрішніх стейкхолдерів (ОП, КМУ, ВРУ, НБУ, МВС, РНБО, Генеральна прокуратура, МЗС та інші ЦОВВ) це буде комплекс регуляторних рішень, а також комплекс політичних, аналітичних та консультативних рішень. Зокрема в сфері вибудовування ефективної політики взаємовідносин з ЗМІ й активною частиною громадянського суспільства пропонується регулярне проведення публічних консультацій, брифінгів, петицій та інших заходів.

Отже, ключовими передумовами для відновлення України та залучення інвестицій є вступ до НАТО та ЄС. Повноправне членство в цих об’єднаннях гарантуватиме нашу безпеку, доступ до великих ринків та зумовить невідворотність важливих інституційних реформ.

Розвиток ключових секторів дозволить досягти мети у $1 трлн ВВП. Економічне зростання забезпечить потреби оборони та соціальної сфери, освіти та медицини, без критичного навантаження на державний бюджет.

Одночасно з рухом до ЄС та НАТО, Україна в першу чергу повинна зосередитись на внутрішніх трансформаціях і якнайбільше уваги приділити прозорості використання коштів на власну відбудову, щоб в перспективі стати найкращою країною для ведення бізнесу в східноєвропейському макрорегіоні. Ключові реформи на основі описаних вище підходах, повинні бути реалізовані у сферах ефективного врядування, покращення бізнес-клімату, доступу до ринків капіталу та фіскальної політики, а також забезпечення ефективності людського потенціалу та функціонування сучасного динамічного ринку праці в державі.