Ваш головний обов’язок – це ви самі. Ця проста істина може сильно полегшити життя вам та всім довкола, якщо використовувати його на практиці. І ні, це не егоїзм. Егоїзм – це чекати, що про тебе подбають інші, особливо чекати апріорі, не просячи їх про це. Чекати, що хтось принесе, подасть, вирішить, завершить, зрозуміє, схаменеться.
Але вся річ у тому, що це звичний з дитинства фокус уваги – це коли ми дивимось на інших і відштовхуємось від їхніх бажань/небажань/реакцій реальних, а найчастіше – передбачуваних. У дитинстві це логічно. Ми залежні від батьків і те, наскільки наша поведінка буде відповідати їхнім очікуванням, часто залежить, наскільки нам буде комфортно і чи будуть наші бажання задоволені. Ми звикаємо дивитися на інших і відштовхуватися від їхніх очікувань більше, ніж від своїх потреб та почуттів. Але в дорослому житті батьків немає, а фокус часто той самий. І він дуже ускладнює всім життя.
Це можна сплутати з мораллю та релігією, які говорять про любов до близьких та важливість турботи та взаємодопомоги. Все так. Але щоб безкорислива допомога та ніжна турбота були можливі на практиці, у вас самих має бути все гаразд. Інакше, ви свідомо чи несвідомо чекатимете розплати від світу, Бога, близьких за свою добру поведінку. Як дитина. Це так не працює. Ваша «хороша поведінка» має бути наслідком того, що вам добре. Інакше це «хороше» від вас оточується боргом. І дуже скоро ви вимагатимете його назад.
Не гріх подбати в першу чергу про себе, свою безпеку, комфорт, зручність в першу чергу. “Гріх” – це не використовувати свої можливості, не чути своїх потреб і чекати від інших, що вони здогадаються, що вам потрібно, і дадуть вам це. “Гріх” – це навантажувати оточуючих своїм невдоволенням і роздратуванням, коли цього цілком можна було б уникнути, якщо б ви подбали вчасно про себе – якби ви взяли день відпочинку, лягли на годину раніше спати, сходили в басейн або випили чашку кави в тиші вранці.
Що саме вам потрібно, щоб бути в ресурсі? Так на це запитання можете відповісти лише ви. І бути в цьому стані – це найважливіший ваш обов’язок перед близькими, перед друзями, перед усіма, кого ви любите. Комусь потрібна годинка тиші, комусь, щоб йому дали можливість у спокої доробити його роботу, третьому – обов’язково ходити в зал тричі на тиждень, хтось не може довго не контактувати з природою чи мистецтвом і цей список можна продовжувати. Комусь потрібно більше умов для щастя, комусь – менше. І це все окей. Зазвичай, чим складнішим і хворобливішим було наше дитинство, тим більше умов нам потрібно в дорослому житті для того, щоб відчувати себе комфортно. У кожної людини свій рівень крихкості і вітальності, вам потрібно усвідомити свій власний.
Об’єми ресурсів, що вам необхідні, не мають значення, порівняння себе з іншими вам не допоможе і, власне, об’єктивних параметрів взагалі не існує. Існує лише правило для щасливого життя – ви повинні знати, відчувати власні потреби і вчасно про них піклуватись. навіть звертатись по допомогу, якщо вона вам потрібна.
Коли в центрі вашого Я спокійно і радісно, тоді цей спокій як природній еліксир розливається по вашій особистості. І ви починаєте ось це ваше “спокійно і радісно” передавати вашим дітям, вашим партнерам, вашим друзям і всім іншим теж. Ви просто починаєте використовувати цей принцип далі – тому що люди, які є у вашому оточенні, теж є частиною вас самих, як і всі люди, з якими ви взаємодієте.
А що може бути кращим для дитини, ніж мама чи тато, що спокійні та радісні і відкриті до дитячих почуттів? Що може бути кращим для вашого партнера чи людей довкола? Коли “все гаразд” коли ви відкриті до потреб та бажань інших. Відкриті до взаєморозуміння і досягнення загального комфорту. Ваше “все гаразд” створює поле ніжності, безумовної турботи і ресурсної взаємодії зі світом. І для вашого власного щастя та комфорту людей, що вас оточують, цього більше ніж достатньо.
