Феномен політичного популізму з кожним днем стає більшою загрозою для демократичного суспільства та принципів правової держави. Всі ми знаємо, що демократія – це правління народу, хоча її історичні форми істотно відрізняються між собою за способами й механізмами реалізації права на врядування. В часи, коли громадяни брали участь в прийнятті важливих державних рішень, суттєва роль при цьому відводилася тодішнім «політтехнологам» — спікерам, або ж демагогам, завданням яких, було спрямування громадської думки в певному, попередньо визначеному, напрямку для ухвалення колективного рішення.
Така практика часто призводила до неправильних рішень при участі некомпетентної більшості з числа простих людей. Що цікаво, Платон та Арістотель визначали демократію як «владу натовпу» і найгіршу форму правління, результатом якої є ризики збільшення політичного впливу багатих (посилення олігархів) та загроза утвердження тиранії. Сучасне прийняття рішень й застосування демократії у формі представницького правління, є результатом досягнення оптимального рівня волі народу без втрати компетентності й раціональності влади. І оскільки представницька демократія надто часто в історії була насправді елітарною системою, то завжди виникали групи, які були сильно невдоволені її якістю та результатами політичного курсу. На фоні цих політичних процесів й з’являється популізм, поширенню якого, в наш час особливо сприяють ЗМІ, які зараз більше працюють джерела емоцій та постачальники «новин» зі сфери постправди.
Стабільно збільшується кількість політиків та політичних рухів, які вважаються популістськими, а також і зростає їхня підтримка. Бо незважаючи на свою ліву чи праву ідеологічну орієнтацію, популістські партії мають високий рівень популярності не тільки в розвинутих європейських державах, а й країнах що розвиваються.
Але чому популізм є небезпечний? Прийнято вважати, що зростання підтримки таких партій і політиків призведе до негативних наслідків. Бо прийшовши до влади, вони починають втілювати в життя свої деякі обіцянки, які в свою чергу, дають позитивний короткостроковий ефект, але в довшій перспективі несуть великий негативний результат та значну шкоду в соціально-економічному плані. Найчастіше це державне регулювання цін на ліки та продукти, обіцянки щодо зниження пенсійного віку та одночасне збільшення зарплат, пенсій та соціальних пільг. А ще — зниження ціни на газ та електроенергію, або ж обіцянка про гарантоване державою працевлаштування для всіх громадян. Але тяжко визнавати, що до подібних маніпуляцій та підтримки популістів найбільше схильні саме економічно вразливі верстви населення, які згодом знову найбільше потерпають від наслідків виконнання більшості їх обіцянок.
Особливу увагу варто звернути на схильність до популізму серед громадян України. Хоча електоральні уподобання мешканців східних і західних областей суттєво різні, але щодо підтримки популістських закликів економічного спрямування — всі вони не надто відрізняються. Те ж саме можна сказати й про мешканців Центральної та Південної України.
За різними оцінками, до популізму є схильні близько 84% дорослого населення України, які беруть участь у виборах. Важливо розуміти, що в українських умовах популізм «працює» як риторика що апелює до народних емоцій та побоювань, через які, багато хто досі голосує за гречку чи готівку. І на фоні агресивної інформаційнлї політики про те як все погано, люди починають прагнути швидких результатів та схильні шукати легкого шляху.
Найчастіше український популізм — це боротьба «простих людей» проти «злочинної влади», яка не чує свій народ. А прихильники популізму дуже люблять спрощувати поняття та гасла, свідомо закидаючи людям свої варіанти простих рішеннь на складні проблеми. Дуже часто така спрощена аргументація лише базується на фактах, але водночас не витримує простої раціональної критики. Але з іншого боку, є й моральна дилема. Адже коли хтось виступаючи проти «корумпованої влади», сам дає хабарі за дітей у школі чи ВНЗ, або якщо студент «платить» за добру оцінку — найчастіше вони виправдовують себе, що не мають іншого виходу. Саме тому популізм чудово співставляється з їх переконаннями, бо завжди можна критикувати «злочинну владу», а самому брати участь в дрібній корупції списуючи все на недоліки «системи». Тому найдієвішою формою боротьби проти популізму є знання механізмів роботи держави та розуміння як насправді працює економіка України.
Буде тяжко спокусити популістськими закликами людину, яка розуміє різницю між повноваженнями парламенту і кабінету міністрів, органів державної та місцевого самоврядування. Зокрема, важливо принести здорове розуміння необхідності реформ та залучити якомога більше людей брати в них участь. Громадяни повинні перестати боятися держави, яку часто сприймають як ворожу структуру, а натомість — допомогти їм стати її частиною, щоб нести спільну відповідальність за результат. І якщо підтримка популістів є результатом недостатнього критичного мислення українців, то відновлення довіри до державних інституцій через підзвітність і чесні вибори, незалежні ЗМІ та здоровий тиск і раціональний вплив з боку громадянського суспільства, все ж таки зупинить руйнівну хвилю безвідповідальних обіцянок та закликів. Саме такий, з першого погляду простий, але одночасно складний і довготривалий процес можна запропонувати для України щоб вийти з популістичної пастки та спрямувати в належному напрямку зусилля української влади.
