регіональні новини
Написати нам
30 Листопад, 17:18
Тарас Матвіїв: “Про «Інший» шлях України”

Досить квола реакція Заходу на Керченську кризу, «Північний потік-2», жорсткі квоти ЄС на українські товари, закон про «Національну державу» в Ізраїлі, загострення торгових воєн США і Європи… Ці та чимало інших фактів вкотре засвідчують, що лідери світових демократій не соромляться проявляти свої національні амбіції. Вони так можуть, а ми?

Ліберальна риторика і загравання з публікою про права, рівність і прагнення компромісу віднедавна залишаються десь осторонь. Для зовнішнього споживача і гарних декларацій з трибун.

І тут нічого надзвичайного чи осудного. Цілком логічно, коли держави і їхні еліти прагнуть відстояти власні інтереси, примножити власні ресурси, «подавити» конкурентів. Такі принципи у міжнародній політиці працювали сотні років досі, працюватимуть і згодом.

Але. Робити рівно те саме – захищати свою економіку і свою ідентичність – чомусь віднедавна неприйнятно для багатьох інших держав. Україна серед них. Нам, як і решті країн «другої ліги», постійно вказують на брак свобод, демократичності, змагальності, толерантності тощо. Ці терміни наче батіг для непокірних. А з іншого боку ні слова про реальний і рівний доступ до капіталів, технологій, ринків. Ані слова про демографічну катастрофу, про фінансово-боргову голку, про очевидне узалежнення інституцій влади від зовнішніх сил і фінансових структур.  Відтак, очевидно, що справжнього «плану Маршала» нам ніхто не запропонує.

Термінологія змінюється – суть зостається: залишити сателітів у зоні власного тяжіння та не допустити реальної конкуренції з метрополіями. Видається, що нас продовжують розглядати у ліпшому випадку, як добре джерело різноманітних ресурсів: людських, природніх, культурних.

Великий полігон із поки ще значним населенням надається для масштабних експериментів. Ззовні апетитна «рівність і братерство» під соусом лицемірства і цинічної корисливості. Таку страву згодовують Україні щоденно. І ми як довірливі аборигени наминаємо її за щоки.

Але яка альтернатива? Багатовекторність у минулому, по іншу сторону – ординська Московія з опричниками і холопами. Нам вже, напевно, не по дорозі. Хай випасаються на своїх диких цілинах без нас.

Як на мене вибір зрозумілий. Західний курс. Прагматичний вибір зі стратегічною ціллю. Нинішні інституції ЄС чи НАТО такі ж тимчасові, як і їхні попередники, наприклад, Ліга націй чи ОДКБ. Вони всього лиш проекція сьогодення. Нам же у їхній грі відведені ролі дублерів. Але маємо не цуратись скористатися усіма можливостями для стрибка України вперед.

Наш курс – це прагнення до культурного та економічного лідерства у Європі.  Європі майбутнього, Європі Моне і Шумана, «християнській Європі» Бела і брата Роже Марсока, а не безликих бюрократів теперішнього Брюсселя.

Час перестати боятися і надто зважати на думки «добрих» сусідів і «великих» друзів. Ми маємо ставити великі завдання для себе і наступних поколінь. Не розмінюватись на дрібні похвали і не сахатись можливого осуду «світової спільноти». Треба не соромитись бути собою, а боротись за свої ідеали.

Осяжні цілі, чіткі кроки, велика мета.

Ми здатні запропонувати Європі більше ніж гени, чорнозем, транзит вуглеводнів чи постійний неспокій на прикордонні. У наших силах допомогти відновити християнський фундамент і закласти нові світоглядні сенси у підмурівок похиленої вежі.

У наших силах стати однією з опор оновленої Європи. Ми маємо промовляти і простягати руку підтримки усім, хто готовий йти поряд.

Нехай це звучить фантастично: «Україна повноцінний партнер Європи, Україна-лідер, Україна – осердя змін…» Нині це може викликати іронічну усмішку, але вже післязавтра – гримаса зникне.

Тому якщо зараз не окреслимо проблеми, не визначимо цілі і не відважимось підняти усі вітрила – нашу історію писатимуть без нас. Вкотре.

  • 0
  • 1337

Схожі публікації