Неважко простежити, що Росія вже почала готуватися до виборів-2019 в Україні.
Взяти хоча б смерть Захарченка. Відколи проект Новоросія не вдався, РФ прагне повернути нам ДНР і ЛНР.
Однак залишаючи за ними статус федеративних складових. Це б означало певне примирення з Україною. Чи погодились би українці на примирення та пробання Захарченка і Плотніцького? Навряд чи…
Саме тому московити Плотніцького усунули шляхом перевороту, домовитись із Захарченком, вочевидь, не вдалося – прибрали. Хоча, зрештою, тут нічого нового – саме такими методами завжди й користувалась совєцька Московія.
Повернути ДНР і ЛНР із знищеною інфраструктурою, розгромленими містечками і селами, а головне – з ворожим до всього українського населенням. Покоління 14-25 років виросло під впливом пропаганди держави-агресора. Їй вдалось створити і укоренити тут міф, що якби не «укри», то жилось би значно краще. Що всі прибутки, що мають ці «багаті процвітаючі» регіони ділилось би рівномірно між місцевим населенням – виходило б, за їх підрахунками, 10-15 тисяч доларів на одну особу в рік.
«І все б так і було, бо ми круті і багаті, якби не кляті укри» – переконане місцеве населення. У листопаді у так званій Донецькій Республіці відбудуться планові вибори. Оберуть вкотре маріонеток, якими легко буде управляти. На посади міністрів поставлять людей, що не викликатимуть жодних підозр – колишніх учителів, лікарів, юристів. Словом, людей інтелігентних.
Але тих, яких ляльководу буде легко смикати. Кого ж хоче бачити Росія тут на посаді Президента, щоб сповна реалізувати свої плани? Ідеальним варіантом став би Юрій Бойко. То був би Янукович-2. Безапеляційно виконуватиме кожну команду. Людина, що буде повністю підконтрольна Путіну і керована ним.
Якщо Президентом стане Бойко, над окупованими територіями матиме контроль Україна, щоправда тільки теоретично. Донецьк і Луганськ ввійдуть до складу України як окремі утворення, що матимуть право вето. Таким чином вони блокуватимуть усі реформи. Така собі п’ята колона усередині суверенної держави. Хоча шанси на перемогу у нього не дуже високі. Обрати Бойка – зробити крок у прірву.
Більш реальною кандидатурою є Юлія Тимошенко. Як показує історія, їй досить добре вдавалось ладити з керівником РФ. Зайвий раз згадувати про газові угоди абсолютно не вигідні українському народу не будемо. Треба визнати, що це останній бій Тимошенко. На передвиборчу кампанію вона спрямувала всі свої ресурси. Раніше Тимошенко орієнтувалась на люмпенів, яким достатньо дати якийсь мізер і вони задоволені, однак такого електорату було недостатньо, щоб виграти попередні вибори. Тому зараз Ю. В. намагається охопити ще й думаюче населення – запевняє, що створюватиме усі необхідні умови для розвитку підприємницької діяльності, тощо.
До того ж, до кожного регіону Тимошенко підходить із особливими закликами. У Західній Україні вже давно почали з’являтись білборди із зображенням Тимошенко та гаслами «Шлях України в ЄС і НАТО». Юля вдало підхопила прагнення цієї частини України до європейських цінностей, тому й обіцяє саме це. У Східній Україні вона обіцяє забезпечити «Новий мир».
А в центральних областях робить ставку на економічне зростання. Щоправда, Тимошенко немає чіткої програми, а радше розкидується обіцянками забезпечити усіх усім. Така собі програма, яку можна вмістити у двох словах: «Нагодую всіх!». Отака «мати-годувальниця». До цих виборів Тимошенко почала готуватись задовго до. І це може зіграти з нею злий жарт. Свого часу так було із Арсенієм Яценюком. Розпочав свою кампанію він теж задовго перед виборами. Рейтинги росли, росли, а потім різко впали. Ще одним стратегічно важливим для Москви політиком залишається Віктор Медведчук. Звичайно, претендувати на пост Президента він не може. Та й взагалі, видно його до виборів не дуже буде. Але до Верховної Ради він точно піде і пройде. І, швидше за все, від команди Тимошенко. Євгеній Мураєв не створюватиме окремої політсили, а підтримуватиме інтереси Рабіновича і його партії «За життя». Свій небагаточисельний електорат ці політики здобувають також гаслами шлунку.
Що ж стосується рейтингів Вакарчука і Зеленського, то це лише підтвердження того, що в народу є запит на нових політиків та нові обличчя. Бо ж українці добре пам’ятають гасла від чинного Президента 2014 року. І добре пам’ятають, що більшість з них так і залишилися невиконаними. Якщо говорити конкретно про Святослава, то в цій виборчій гонці він швидше за все не братиме участі – жодних конкретних меседжів він поки не дає. Зеленський, як відомо, у добрих взаєминах з Коломойським. Тому тут на першому місці залишаться таки бізнес-інтереси, тому Коломойський підтримуватиме більш серйозних гравців.
Така ж ситуація з Ренатом Ахметовом. Взагалі це перша людина, яку вартувало б покарати за окупацію Донбасу. Саме його люди допомагали сепаратистам на початку війни захопити Донецьку обласну адміністрацію. Згодом він змінив позицію і заявив, що війну треба зупинити, коли втратив контроль над ситуацією.
Однак, як бачимо, не тільки його не покарано, його бізнесу дають розвиватись і процвітати, а точніше брати участь у “сімейних схемах”.
