регіональні новини
Написати нам
31 Січень, 17:44
Сергій Чепара: “Чому нам конче потрібний третій шлях”

Мої друзі та знайомі час від часу докоряють мені за те, що я уникаю конкретики. Мовляв, пишу дуже загально, розмито, надто концептуально і без прізвищ. Але поясненням є те, що концептуальне мислення є первинним, а практичне — вторинним. Кажучи мовою, наприклад, виборів – не прізвище наступного Президента важливе, а куди країні рухатися. І коли суспільство знає куди йдемо, то і вибрати людину під вектор руху в рази легше…

А втім, тут і зараз я писатиму про конкретних кандидатів. Понад два десятки прізвищ претендують на найвищу посаду в країні — вибирайте на здоров’я. Проте двоє топових політиків хочуть побудувати все в стилі “чорне-біле” або вже звичніше для нас “зрада-перемога”. Чинний Президент Петро Порошенко майже все будує навколо антиросійської риторики. Слухаючи його, можна подумати, що Україна це якась не-Росія. У нас має бути все не так своє, як не-їхнє. Хоча я також думаю, що національна ідентичність має певне місце у державотворенні, і що ми не Росія (і не Польща, і не Китай теж), але тут Президент наш лукавить, бо каже не так, що думає, а що виборець хоче почути. А виборець, принаймні на заході і в центрі хоче почути, що ми українці, що у нас є своя мова, віра, історія і культура, і ми точно не Росія. І щоб мати непоганий рейтинг, на жаль, достатньо просто частенько повторювати слогани на кшталт “Армія! Мова! Віра!” або ще якісь. Говорити, що ми всі станемо духовно незалежні, коли дві православні громади стануть під крило Константинополя, до того будучи якраз аж надто незалежні і відрізані від усіх.

Але повернімося до чорно-білої риторики гаранта. Всі, хто проти Порошенка — за Путіна. Тут одразу дві проблеми — Путін як найбільша проблема України і Порошенко як найкраща піґулка для неї. І перше, і друге неправда. Точніше правда, але лише трохи. Путін дійсно одна з проблем і до того ж не маленька. Лідер північно-східної країни хоче думати про Україну як частину Росії, як молодшого брата, як васала, як сировинний додаток, як ще щось. Але точно не як суб’єкт міжнародного права, незалежну і сильну демократичну республіку. Але. Є багато проблем і внутрішніх, і Путін тут геть до нічого. Друге — чому Порошенко рішення? За 5 років його каденції дійсно деякі речі рушили в правильний бік. Україна зробила кілька крочків в напрямку до ЄС та цивілізованого світу загалом — безвіз, міжнародна підтримка і кредити, деякі реформи в деяких галузях. Але великим реформатором Порошенко не став з простої причини: насправді ніколи не хотів ним бути. Життєвий шлях Порошенка показує, що українське і європейське йому просто трішечки ближче, ніж якесь інше. Але він не є політиком дійсно нової формації, який мріє про сильну і незалежну країну. Порошенко є одним з топових олігархів, і його бізнес-інтереси часто важливіші за державні. Це точно не та людина, яка б відсиділа за політичні переконання у радянській в’язниці 25 років. Це точно не та людина, яка вірить у верховенства права. Його проукраїнська риторика нещира хоча б тому, що в побуті він розмовляє російською. То про яку “мову” йдеться на бігбордах? Українську? Тоді розмовляй нею. Або повісь інші бігборди.

Порошенко будує Україну в цілому олігархічну. При його правлінні одні олігархи втратили, а інші здобули. Але за 5 років малий і середній бізнес не «рвонув» вперед.

Тим не менше, Порошенко це доволі непоганий варіант в тому сенсі, що трохи кращий за інших поганих. І тут у нас лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко. Сказати, що Тимошенко хоче сісти в крісло Президента — не сказати взагалі  нічого. Хоче, і мчить зі всіх сил туди. Біжить, не переводячи подиху. Для цього Тимошенко розкидається всіма можливими обіцянками. Тут і нова Конституція, і зниження ціни на газ удвічі, і посаджу за ґрати попереднього. Для кожної категорії виборців у неї свій набір обіцянок. Обіцянок популістичних, звісно, але таких, що знаходять відгук у серцях мільйонів людей. Тимошенко, насправді, це Порошенко. Хоча є і деякі відмінності, звісно. Але це не та людина, яка хоче з України зробити Данію чи Нідерланди, ну або хоча б Чехію чи Польщу — років через 10. Тимошенко відрізняється від Порошенка тим, що вона має гігантські амбіції і прагне слави, а він — має великий бізнес і хоче його захистити. Насправді обом Україна потрібна лише як засіб осягнення власних егоїстичних цілей. Тимошенко вже була при владі і не раз. Яку якість політики вона показала? Яку репутацію має?

Обоє кандидатів ведуть нечесну гру. Тут задіяні всі засоби. Ютуб і фейсбук засипає нас оплачуваною рекламою. Одна реклама каже, що Юля впевнено перемагає, а друга, що рейтинги Петра ростуть, як на дріжджах. І перше, і друге велике перебільшення. Але служить їм обом у тому сенсі, що сприяє фальшивому дуалізму — або він або вона.

Отже, якщо Ви хочете жити ще років 10-20 в постсоціалістичній реальності з тотальною корупцією скрізь і всюди — то один з тих варіантів насправді для Вас. Але якщо Ви хочете якісної західної демократії — тоді ні.

Який же тоді вихід? Це дуже складне питання. Але надважливо зрозуміти, що його треба шукати. Нам не потрібні політики з нескінченною антиросійською риторикою (хоча Росія дійсно ворог). Не потрібні і політики з відвертим популізмом. Нам потрібні ті, які будуватимуть країну. Не свою бізнес-імперію, не ще щось, а саме нашу з вами країну. Де прокурором буде не дядько без вищої юридичної освіти, а професіонал з відповідними освітою, досвідом і навиками. І головне — посадити злочинців у в’язницю. Де буде незалежний і професійний суд, справжнє місцеве самоврядування, ТБ-канали будуть належати не олігархам, а журналісти зможуть казати, що думають, а не те, що треба власнику. Правоохоронні органи мають охороняти право, а не режим однієї людини чи клану. Щоб отримати водійське посвідчення треба знати теорію і практику, а не занести в автошколу 4000 грн, а ті передадуть кому треба. Де політичні партії будуть об’єднанням однодумців, а не проектом одного дуже багатого дядька.

На жаль, суспільство годують тим, що воно радо хаває. У якості третього шляху нам пропонують актора, який ніколи і ніде не керував містом чи країною. За ким не стоїть ані ідеологія, ані потужна партія. Але за ним стоїть популярний серіал і один олігарх, в якого відібрали великий бізнес. Відібрали справедливо, законно і в інтересах країни. І олігарх смертельно образився.

Отож, українське суспільство має відмовитися від фальшивої дихотомії — померти через розстріл або повішання, а шукати третій, але насправді перший і головний шлях добробуту і стабільності. Проголосувати треба так, щоб творці сьогоднішнього режиму просто канули в небуття, не набравши голосів навіть на другий тур. А туди потрапили два кандидати, кожен з яких хоче щиро працювати в інтересах країни. І не просто хоче, а може і вміє. Зробити такий вибір українцям дуже важко, але не неможливо. Все ж від нас залежить. До виборів рівно два місяці. Думаймо.

  • 0
  • 1087

Схожі публікації