регіональні новини
Написати нам
31 Жовтень, 15:59
Сергій Чепара: Чи потрібно нам стільки пам’ятників?

До сторіччя проголошення ЗУНРу у Львові встановили 2 нові пам’ятники. Один — міська влада, другий обласна. І дійсно, навіщо нам один пам’ятник до однієї події? Краще два.

Але якщо говорити серйозно, то я давно-давним помітив, що у нас в країні якась пам’ятникоманія. Ми вже 27 років критикуємо Союз Совітський і ще 27 років у ньому живемо. Одного разу я з друзями відвідав село Оброшине. Нічогеньке таке село на 4 тисячі осіб. Є палац архієпископів 1730-го року, дендропарк, зоопарк. А ще пам’ятник Тарасу Шевченку. І от Шевченко той стоїть в центрі села, а скрізь навколо все таке запущене-запущене. Плитка давно потріскала, трава проросла всюди, де змогла, лавочок нема. Відчувається — дуже бракує руки господаря. Але пам’ятник Великому Кобзарю стоїть. Дарма, що занедбаний.

Повернімося до рідного Львова. Тут, звісно, порядку більше. Але у Львові вже і так багацько пам’ятників — навіщо ще? Я не маю нічого проти ЗУНР чи історії України в цілому. Історію треба вивчати, історію треба пам’ятати. Але ми якось крок за кроком на кожній другій вулиці споруджуємо пам’ятники. Це не те саме.

Коли Надію Савченко звільнили у Росії і та повернулася додому, деякі міста назвали вулиці на її честь. Потім Надія стала зрадницею (залишаючись Героєм України), то вони назад перейменували. До чого я це? У нас у людей є якась неймовірна жага за три дні написати тисячолітню історію. Але так не буває. Щоб назвати вулицю іменем людини, треба років 5 чи 10 подумати, а інколи всі 20. З пам’ятниками на честь проголошення ЗУНР це трохи інакше — подія відбулася давно, і у мене нема сумніву, що вона варта уваги. Але та саме логіка простежується — ми не можемо побудувати міцної держави, то хоч пам’ятників понаставляємо.

Ще один приклад. У моєму рідному містечку назвали вулицю іменем Олега Ушневича. Це хлопець, який загинув від кулі снайпера в 2014 році. Тоді загинуло багато беззбройних людей, які просто захищали своє право на краще майбутнє. Отож пам’ять про них в народі має жити вічно. Але. Деякі сколівчани подали цивільні позови — мовляв, Вам пам’ять про героя, а нам купу документів перереєстровувати. Приїхав львівський телеканал, зняли сюжет. Запитали людей – хто що думає. Одна з місцевих чиновниць сказала, що пам’ять про Ушневича має жити, і вулиця його імені має бути. І ще сказала, що Небесна Сотня боролася за краще майбутнє. Звучить гарно, якби я добре не знав цю людину. Вона багато років пов’язана у дрібних корупційних схемах, бере дрібні хабарі та передає частину “нагору”.

До чого тут пам’ятники? А до того, що нам треба менше пафосу і більше діла. Пам’ятники мають своє місце. Але вони не замінять нам глибоких, системних змін у місті чи країні. А це якраз і є головне завдання влади.

І наостанок. Для мислячих людей очевидно, що між міськрадою та ОДА нема злагоди. А є свого роду конкуренція та дрібні амбіції чиновників. Але чи дублювати пам’ятники це хороший шлях їх задовольнити?

  • 0
  • 254

Схожі публікації