регіональні новини
Написати нам
27 Грудень, 20:48
Сергій Чепара: «Передвиборчі рейтинги як діагноз українському суспільству»

Свято наближається. І зараз я кажу не про Новий рік чи Різдво, а про інше свято, а навіть про два свята одразу — президентські та парламентські вибори у 2019 році. Вони, на мою скромну думку, і є найкращим мірилом політичної зрілості нашого суспільства.

Погляньмо на список кандидатів в Президенти. Серед них чинний Президент, колишня прем’єрка, міський голова Львова, колишній міністр оборони. Люди адекватні принаймні в тому плані, що всі вони політики. Вони можуть мені подобатися або взагалі ні, але вони професійні політики — це факт. Так, “старі обличчя”, бо нових не дуже є. Хоча хотілося б.

Але у рейтинги затесалися дві людини, яким я хочу приділити трохи уваги. Це Володимир Зеленський і Олег Ляшко. Не маю нічого проти шоу-бізнесу взагалі і Зеленського зокрема. От тільки мені здається, що політика це не шоу-бізнес. Одна справа виступати на сцені чи в кіно — інша бути мудрим і виваженим політиком, який керує великою європейською країною. Що у голові у Зеленського? Які цінності? Яких він поглядів? Який у нього політичний досвід? Чи він керував великим містом, як Андрій Садовий? Може, працював у парламенті, як Юля Тимошенко? Може, був послом України десь у Європі? Ні. То, може, керував великим підприємством, де працювали тисячі людей? Знову ні.

Не маю нічого проти хороших лікарів чи вчителів, які йдуть у політику. Мова не про те, що політика це лише для політиків. Я так не думаю. Але тут трохи інший випадок. Електорат просто купують вдало зробленим телесеріалом. Володимир Зеленський, мабуть, розумний і талановитий хлопець. Але про що думають люди, які збираються за нього голосувати? Хтось бачив його програму? Його команду? Хтось підтримує його концепції щодо армії чи медицини? Чи, може, Зеленський має бачення, як грамотно втілити адміністративно-територіальну реформу? Або про бюджетну політику? Ой, боюся що ні і знову ні.

Олег Ляшко має подібний фах — він багато грає, але вже у стінах Парламенту. Говорити гучні слова направо і наліво — це про нього. Олег Валерійович у декларації вказав, що вдома має мішок доларів — дарма, що ніколи не мав свого бізнесу. Звідки у чесного трудяги-депутата стільки валюти — залишається лише здогадуватися. Погляди радикалів теж не дуже зрозумілі. Вони за все хороше і проти всього поганого. Вони за народ і проти олігархів. За реформи і проти корупції. Ну і так далі по тексту — слова, слова. Але тут я кажу не про самого Ляшка, а про його виборців — що взагалі думають ці люди? Яку Україну будуватиме для них Ляшко? Язиком молоти – не мішки носити. Але користь від гучних слів очевидна — люди голосують, ти проходиш у Раду, маєш фракцію, голосуєш “як треба”. Не безплатно, звісно. Щось подібне колись робив Литвин, чию ідеологію теж було складно визначити. Але хлопака мав фракцію, навіть був головою Парламенту певний час. “Продати себе якнайдорожче” – головне гасло таких людей, які ніколи не скажуть його вголос.

Отож, хочеться побажати українцям мудрості. Бо саме її дуже бракує. Мудрості, здатності розбиратися у політиці, бачити чорне, біле і сіре, а ще все підводне каміння. Не купуватися на дешеві заявочки, за якими нічого не стоїть. Формувати і мати запит на ідеологію, цінності, концепції та бачення. Читати, думати, слухати. Вникати в суть. Ставити питання і шукати відповіді. Придивлятися до західного досвіду, але бачити не лише асфальтовані німецькі дороги, а й німецьку любов до порядку. Не лише американську суперсильну армію, а верховенство права. Але у цьому всьому нам ще треба дуже багато вчитися.

  • 0
  • 922

Схожі публікації