регіональні новини
Написати нам
Сергій Чепара: “Маленьке львівське пекло, або як я носив продукти у в’язницю “Бригідки”
17 Січня, 17:53

Сергій Чепара: “Маленьке львівське пекло, або як я носив продукти у в’язницю “Бригідки”

Останні кілька місяців я мав унікальний для себе досвід — носив продуктові передачі одному в’язневі в УВП №19, що на Городоцькій. У народі ця в’язниця вже давно називається “Бригідки” – на честь жіночого римо-католицького монастиря, який був там ще давно, за старої Польщі.

Отож, про передачі. Одна маленька кімнатка 6*2.5 м. Телевізор, лави, 2 столи. По телевізору крутять російський музончик. В кімнатці сидять і стовбичать всі, хто принесли продукти і одяг ув’язненим. Сьогодні людей було 40, не менше. Приміщення “провітрюється” в безперервному режимі — одна з шести секцій вікна просто відсутня. Влітку, коли було спекотно, це було в тему. Але зараз це означає, що в приміщенні, де люди проводять по 3-4 години, температура, як надворі.

Дехто приносить один пакетик з їжею, дехто багато. Одного разу при мені принесли на одне ім’я більше десятка переповнених пакетів. Всі в одній черзі — і ті, які принесли 3 кг їжі, і ті, які принесли 30. Відвідувач купує бланк за 2.5 грн. Пише там свої дані і що саме передає. Пані інспектор бере ці папірчики і паспорти – і викликає. Але часом – і сьогодні теж – зі швидкістю, як мокре горить. Інколи інспекторів двоє – і це ніби трохи пришвидшує процес. Багато-хто вже знає інспекторку і називає її фамільярно “цьоця Галя”, або “Галька” (імена змінено, бо не у них суть). Ті, які вміють “домовлятися”, йдуть швидше. Інші чекають і зляться.

Одна пані при мені хотіла сину у в’язницю передати телевізор і антену. Її футболили знизу вверх по кілька разів – “йдіть туди”, “йдіть сюди”. Інша сива жінка на вигляд років 70 прийшла до мене (годинка 10-а), а пішла близько 15-ї. Натомість пацанчик років 20 прийшов і за 10 хвилин передав всі свої пакети. Він знав “цьоцю Галю” і тому швидко домовився.

Сьогодні ще і бланків не було. Це створило додаткову плутанину, бо видали інші, для побачень. Писали на звороті список продуктів. Але були ті, які прийшли на побачення. Деякі з них не знали що і до чого, але їм ніхто до пуття не пояснив. Балаган, холодно і ніякого порядку. Люди дратуються, стукають у віконечко. Тоді дратуються вже працівники установи. “У нас обід”, – кажуть вони. Люди продовжують стовбичити, оскільки кімнатка не закривається. Працівники на обід не йдуть, але і приймати продукти не поспішають. Поволі приймають. Потім знову кажуть: “У нас обід”. В 13.10 у них “ще обід”, хоча за розкладом вже ні…

Прізвища ув’язнених деколи зачитують нечітко, це створює ще більше хаосу. При мені деякі люди хотіли піти на прийом до начальника. Хоча прийшли вони у відведений для цього час — начальника не було. “Чекати нема сенсу, він на нараді”, – тихенько шепочуть працівники установи.

Так і живемо.

  • 0
  • 1177
Схожі публікації