Ірина Мерлені, Яна Шемякіна, Андрій Котельник, Олександр Петрів. Ми знаємо цих людей як олімпійських чемпіонів, які виступали під синьо-жовтим стягом, прославили Україну на весь світ. Вони – львів’яни, які зуміли досягти успіху у спорті уже за часів незалежності. Але яким був спорт у Львові після Радянського Союзу? Чи легко давалися нашим атлетам перемоги та чи були належні умови для тренувань?
У СРСР СПОРТ – БУВ!
Отож, давайте спочатку. Україна ще не стала незалежною. А наші спортсмени і львівські зокрема, виступали під стягом Радянського Союзу й показували надвисокі результати. Чого вартує лише Віктор Чукарін – гімнаст родом із Донеччини, який значну частину життя працював у Львові? На його рахунку, увага, 11 олімпійських нагород!
У радянські часи у місті Лева спорт і до війни, і після війни був на високому рівні. Львів на кожних Олімпійських Іграх мав представників, які практично з кожної олімпіади привозили медалі. На це працювала ціла система. Тут вам і належні умови для тренувань, і все необхідне спорядження та спортивні об’єкти, і достатнє фінансування.
ІЗ ПРИХОДОМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ У РОЗВИТКУ СПОРТУ НАСТАЛО ЗАТИШШЯ
А потім прийшов 1992 рік – холодний душ для українського спорту. Насамперед, значно зменшилось фінансування. Деякий час українці ще залишалися на високому рівні, як то кажуть, за інерцією. У 1992-му в Барселоні медалі здобули боксер Ростислав Зауличний та веслувальник Михайло Слівінський. Але потім брак коштів дався взнаки.
ПРО СПОРТИВНІ БАЗИ
Якщо вдуматися, то більшість спортивних баз Львова – збудовані ще в СРСР. Чого лише вартує гігантський комплекс СКА? Багато старих споруд уже давно потребують реконструкції, а деякі й занепали – як от відкритий басейн від СТ «Динамо» на Стуса, який вже поріс кущами та деревами? До Євро-2012 збудували Арену «Львів», однак друга черга будівництва досі не здана в експлуатацію.
Хоча, ситуація почала рухатись з мертвого місця. Древній палац спорту «Україна» реконструюють, а на Сихові збудують Палац ігрових видів спорту.
XXI СТОЛІТТЯ
2000 рік, Сідней. Андрій Котельник стає срібним призером у легкій вазі.
2004 рік, Афіни. Дмитро Грачов у командних змаганнях здобув бронзу зі стрільби з лука. І на цій же олімпіаді перше золото за час незалежності приїхало до Львова. Його привезла Ірина Мерлені. Ця медаль була по-справжньому особлива. Адже вільну боротьбу тільки ввели в програму Олімпійських Ігор. Мерлені тоді виступала у найнижчій ваговій категорії, відповідно змагалась на початку. Так Ірина стала ще й найпершою в історії вільної боротьби олімпійською чемпіонкою.
Наступна олімпіада – золото Олександра Петріва та срібло Андрія Стадніка, 2012 – чемпіонами стали Яна Шемякіна та Олександр Усик. Щоправда, його медаль лише наполовину львівська, адже боксер народився та виріс у Криму, а у Львові навчався в університеті фізичної культури.
На останніх олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро львів’яни із бронзовою нагородою зустрічали вже веслувальника Тараса Міщука. А з ним – цікава історія. Народився та виріс у Рівному, на олімпіаді представляв Львів, адже тут вчився. А от після головних Ігор чотириріччя перебрався до Горішніх Плавнів. І така зміна міст, а то й країн, до речі, є однією з найбільших проблем сучасного українського і львівського спорту.
До речі, за часи незалежності дещо змінилися види спорту, які є найбільш розвиненими. Якщо у 90-х роках на своєму піку були легка атлетика й плавання, то зараз – вільна боротьба, стрільба з лука, художня гімнастика, фехтування. Виросли нові покоління спортсменів, народжені вже в незалежній Україні.
P.S. За інформацію дякую досліднику історії львівського спорту Івану Яремку.
