Зараз ситуація в країні набагато складніша, ніж те, що ми вже пройшли. Вже наче маємо президента «демократично обраного» і Верховну Раду, яка вперше в історії України має монобільшість однієї політсили. Але попри все, бачимо, наскільки сильно погіршується економічна ситуація у країні. І ми, на жаль, не маємо зараз інструменту, як розв’язати цю ситуацію.
Янукович був для нас таким типовим уособленням зла. Новий президент виглядає для 73 % виборців доволі симпатично, їм подобається його «блатна» риторика. Але водночас багато людей у світі не розуміє, що ж сталося з Україною. А ми починаємо усвідомлювати, що наша влада не належить нам. Якщо до попереднього керівництва держави ми мали багато претензій, то до теперішньої, навіть не знаємо, що й сказати. Не розуміємо, як з цієї ситуації зараз вийти. Йти на Майдан? Напевне, прийдеться! Хоч водночас розуміємо, що він закінчиться точно вже не так, як попередній, не буде мирним.
Зараз пробуємо всі методи, діємо в рамках закону, мирно. Стримуємо себе. Та боїмося, що може настати той день, коли ситуація вийде з-під контролю, все зміниться. Поки просимо, добиваємось, демонструємо певні методи такої собі вуличної боротьби. Та водночас мусимо бути готові, що це рано чи пізно зайде надто далеко.
Сьогодні готується Норманська зустріч. Сьогодні здаються інтереси України на міжнародному рівні. Сьогодні відвели війська від лінії розмежування, але не припинилися бойові дії і не припинилася війна.
Зараз дуже важливо бути єдиними, розуміти, що відбувається, і бути готовими до того, що нас чекають дуже непрості часи. Ту ситуацію, яка зараз склалася, у демократичний спосіб вже не вирішити. Адже всі інструменти влади залишаються в руках не просто купки невігласів, а спритних та хитрих пройдисвітів. Сьогодні ми не завжди й розуміємо, хто є владою в країні. Багато тих, хто займають місця при владі, лише виконавці рішень, які приймаються в інших кабінетах інших держав.
Ситуація складна і вона від нас вимагає згуртованості, солідарності і довіри один до одного.
Ми, львів’яни, завжди були на вістрі усіх українських революцій. Першими починали і нині несемо відповідальність за те, аби ті добрі починання, наша революція були завершені на користь всіх нас.
Не хотілося би більше крові та насильства. Прагнемо зберегти нашу українську державу, щоб вона розвивалася і щоб ми більше не мали того, що пережили за останні 5 років.
