Тарас Елейко: «Ми проходили вже ці мирні формули і втратили Україну» | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
Тарас Елейко: «Ми проходили вже ці мирні формули і втратили Україну»
13 Жовтня, 20:58

Тарас Елейко: «Ми проходили вже ці мирні формули і втратили Україну»

Останнім часом все частіше мусолиться питання домовленостей з московитами, так званої формули Штайнмаєра. Для багатьох із нас це доволі дражлива тема. Президент наче на це вже відреагував. Запевнив, що жодної капітуляції при цьому немає. Але от не пояснив свого бачення…

Зрозуміло, чому не про всі домовленості можна говорити і взагалі немає самого розуміння реалізації цієї формули.

Насправді, зараз витягнули ту формулу, яка була актуальна на початок 2015 року. Тоді військово-політична ситуація в Україні була дуже складною. Велися переговори – «Мінськ 2». Були активні бойові дії за Дебальцеве – дуже важливу залізно-дорожню розв’язку. Московити кинули всі сили, щоб його деблокувати. Вибити всі українські війська. Тому в цей важкий час така формула й справді мала місце. Треба було йти на певні уступки московитам. Тоді, власне, шукали шлях, яким чином зупинити сильне військове протистояння. Але на даний момент ситуація інша. Військо зміцніло, лінія розмежування серйозно укріпилася, і повертатися до старого – дуже неправильно.

Крім того, теперішня влада не бере до уваги уроки історії. Адже сто років тому відбувалося те саме. Якщо згадати українську революцію 1917-1920-х років, січень-лютий 1918 року були якраз перемовини про заключення миру в Брест-Литовську. Тоді домовлялися представники Четвертного союзу: Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарія, більшовицька Росія і уряд Української Народної Республіки. На тих переговорах відбувалося абсолютно те саме, що й в «Мінську 2». Ми проходили ті ж самі пункти.

В 1918 році московити, які сформували свій маріонетковий уряд в Харкові радянської України, намагалися захопити Київ. Було два військових угруповання, вони рухалися на Київ. На момент укладення мирної угоди більшовики мали завдання захопити столицю, поставити туди свій маріонетковий уряд і поміняти суб’єкт перемовин. Представників уряду УНР змінити на представників раднаркому червоної України. Ті перемовини в Брест-Литовську дуже довго тривали. Московити з представником Левом Троцьким та делегацією постійно відтягували час, брали тайм-аути, бо їм треба було захопити Київ. Історія захисників Крут – ця героїчна історія, яскравий приклад, як молоді люди, поклавши життя, зберегли УНР. Адже зупинили на два тижні наступ військ до столиці. Київ на момент підписання мирного договору не був захоплений. Україна була представником цих переговорів. Заключила першу мирну угоду. Троцький тоді постійно чекав депеші, що Київ впав, що уряд радянської республіки вже там і він фактично стане легітимним. На момент 8 лютого мирна угода була підписана. Ми отримали союзників зі сторони Четвертного союзу.

У Дебальцевому, коли було захоплення, відбулося те саме. Путін теж відтягував постійно час переговорів. Їм треба був тиждень, потім ще два дні, потім ще 60 годин. Розумілося, адже на момент підписання угоди, кордони зафіксуються за лінією зіткнення. На той момент українські військові перебували у Дебальцево, хоча і під великим тиском. За тими мінськими угодами Дебальцево мало би залишитися у підпорядкуванні українських військових. А ще тиждень боїв, і ми були би змушені відступити, втратити цю територію. Коли московити формували військові сили на території України для боротьби з українською державою, як зараз роблять на Сході – першим питанням завжди було – яким чином нас здурити. Вони завжди дурили українців, навіть тих, хто був у складі більшовиків. Обіцяли – мир, землю – селянам, фабрики – робітникам. Воно заходило. Зараз вони також обіцяють українцям: «Ми вам несемо мир!».

На момент, коли в Україну прийшли більшовики, більшість наших земляків також вже добряче втомилися від війни. Грушевський, Петлюра, Скоропадський, далі Винниченко, тому тоді московитам також хотілося вірити. Українці піддалися на: «Ми вам несемо мир! Війни у вас вже не буде. Будете мати землю, фабрики, будете добре жити!». Народ перестав боротися! Найбільш буйні партизанські загони ще десь воювали, але переважна більшість людей вже були втомленими від протистоянь і дали мандат більшовикам. Ми отримали «мир», і московити навіть нову економічну політику (НЕП) вели… Але потім сказали: «Ні, чуваки, трохи буде по-іншому!». І пішла колективізація, все для держави, для вас – скибочка, щоб вижити. Українці зрозуміли, що їх здурили, але вже було пізно. Московити в Україні укріпилися, все контролювали. І коли почали виникати повстання серед українців у 30-х роках, його скоро придушили голодомором. Всі буйні села просто знищили – 7 мільйонів людей.

Українська влада цього зараз просто не розуміє, бо не знає цієї української історії. Не розуміють наслідків, які можуть бути. Представництво української держави зараз щасливе, бо Путін з ними говорить. Він спілкується, і вони думають, що це вже велике досягнення. Та не знають, яка це страшна людина веде з ними діалог…. Свято вірять, якщо він сказав – дотримає слова. Вірять, якщо покинути свої території і розійтися по коридору на 8 кілометрів – закінчиться війна, закінчаться обстріли. Не думають, навіть не оглядаються на 4 роки назад. В 15 році ми теж розводили війська, і в нас теж були коридори по 6 кілометрів. Утворювали сірі зони: Комінтернове, Водяне, Піщевик… А що потім відбувалося? Окупаційні війська московитів почали ті населені пункти займати. Більше того, займали селища, як от Пікузи (колись Комінтернове), яке має вищу висоту. Це надавало їм перевагу. Ми ж ішли у відкрите поле і заново будували укріплення.

За цих 5 років українське військо добряче вже укріпилося. Ми залили тисячі тонн бетону, металу поклали. Це наша лінія оборони. Зараз йде зима, і нас змушують покинути хату, яку збудували – віддати ворогові, а самим знову йти зимувати у відкрите поле? Для будь-якого війська це дуже критично. Наше військо знову опиниться під вогнем, закопане в болоті, і то ще треба встигнути окопатися і перезимувати.

Всі хочуть закінчення війни, і є два шляхи її вирішення: або капітуляція, або перемога. Росію ми зараз перемогти не можемо, але варіант капітуляції – ми також не розглядаємо. Тому змушені вистояти. Якби ж це була джентельменська угода… Але ж історія вчить, що наш ворог далеко не джентльмен, а брехун.

А що ж робити з українськими патріотами, як залишити їх у цій зоні? Так, їх не багато, але це наші люди, які не один раз виручали наших солдат. Хай з 300 людей в селі – 10 патріотів – це багато, це дорогі нам люди. Вони не будуть мати куди втікати, коли ворог займе звільнені території. Їм буде смерть? Як їх залишити?

Віра в те, що тими поступками отримаємо контроль на кордоні, навіть якщо це буде контролювати місія ОБСЄ, – помилкова. Бійців ЛНР і ДНР мають установку в обов’язковому прийнятті російського громадянства, інакше не будуть отримувати матеріальну винагороду. Для чого це робиться? Для того, щоб в разі чого зняти зелену гельму, стати в кадровий резерв сил Російської Федерації і постати миротворцями, одягнувши вже голубі гельми. «Миротворити» на кордоні. Ми ж отримаємо ту саму ворожу армію, тільки легалізовану. Десь цього наші хлопці, певно, не розуміють.

Влада помиляється, коли думає, що нинішні протести проплачені, звичайно, є ті, що хочуть скористати. Але, якщо завтра у тюрму закрити Андрія Білецького, Тягнибока чи Порошенка, – протест все одно відбудеться! Персоналії для нас значення не мають! А лише дії влади. І якщо вона буде нехтувати цією позицією, може довести до третього Майдану. Але він буде дуже швидкий. 300 тисяч тих людей, які пройшли війну і дивилися смерті в очі, довго думати не будуть. В тому є дуже велика загроза. Не дай Бог, дати рух таким подіям і як мінімум пів України ми втратимо.

Зеленський має зараз повноту влади, він може собі дозволити нехтувати журналістів, не чути опозицію в парламенті, бо має умовну більшість, але суспільство він повинен почути. І суспільство йому зараз буде давати меседжі.

Ми хочемо йому донести, що зараз не стоїть питання третього Майдану. Бо він буде смертю для України. Він буде, як переворот Директорії у 1918 році, коли Петлюра з Винниченком постали проти Скоропадського. Ми не хочемо втратити Україну. І хочемо підтримати президента – як гаранта суверенності.

Тому 14 жовтня в День захисника Вітчизни буде меседж владі – коліжанський, дружній, що за певні лінії ми заходити не можемо. Вивчіть того, з ким ви ведете переговори! Зрозумійте, що певні його поступки будуть нести жахливі наслідки для цілого народу. В нас єдиний вихід – жити, як зараз живе Ізраїль, в стані війни: десять років, двадцять, і весь той час розбудовувати країну, робити її міцною. Повернути таким чином тих людей, які зараз живуть на східних територіях. Інакше ніяк не зжитися. За ці 5 років ті люди також бачили смерть, хоронили рідних і близьких, їх щодня годували тим, що винні в усьому фашисти і укропи. Як їх повернути? Лише успішністю. Коли ми будемо будувати гарну державу, вони будуть бачити це і захочуть жити у ній. Вони мають відчути інше життя, ніж те, що бачать в себе по телебаченні. Дуже хочеться, аби ці меседжі до влади зайшли.

  • 0
  • 337
Схожі публікації